Історія людини стає цікавою не тоді, коли вона втрачає (кохання, здоров’я, дружбу), але коли віднаходить втрачене. У цьому більше мужності і гідності. Це більше зачаровує. Історії про те, як утриматися на хиткій гойдалці життя ми слухаємо так само уважно, як перші доторки до щік гарячого, насиченого мріями літнього вітру. Можна пробувати приміряти їх до себе, а можна просто насолоджуватись передчуттями, що десь у повітрі, у просторі довкола тебе завжди є шанс здобути більше, ніж утратив.
Фільм режисера Джона Керрана «Розмальована вуаль» – екранізація однойменного роману Сомерсета Моема, одного з кращих письменників минулого сторіччя, глибоко психологічна творчість якого вплинула на декілька поколінь інтелектуалів, задавши ціннісні та екзистенційні орієнтири і стала однією з окрас короткої епохи елегантності між двома світовими війнами.
Втім, ми знаємо, що добра літературна основа ще не гарантує високої якості фільму. Фільм “Розмальована вуаль” – якраз яскравий зразок розкішної екранізації, яка в дечому навіть перевершує літературний матеріал.
Фільм занурює у дивовижну атмосферу, насичену запахами, музикою, краєвидами і на цьому тлі – найголо
вніше – справжніми людськими характерами, які живуть, кохають, помиляються, здобувають. Орієнтальні, схожі на старий китайський живопис пейзажі, високі стосунки епохи джазу та місіонерських вчинків, кохання та ерзац, виплекані на аристократичному вихованні. Усе це не лише дуже красиво, але й по-справжньому переконливо. Такі речі не називають «мелодрамами», а кола та попкорн особливо недоречні.
Розповідь про життя європейських колоністів у міжвоєнному Китаї ставить людину в особливі моральні координати, де не має місця звичному мелодраматизму. Історія про кохання та обов’язок, зраду та вірність, суспільну самопожертву та слабкодухість набуває, відтак, особливої переконливості, оскільки освячена ризиком для життя та місіонерським покликанням. Насичена врівноваженою символікою, далекосхідною екзотикою та мелодіями порухів людських душ, історія міжособистісних, внутрішньосімейних стосунків набуває особливої символіки та вартості.
Нас чекає добре кіно. Розкішна камера, вишукана характерна музика (композитор Александр Депла), блискуча драматична гра великих акторів Наомі Вотс та Едварда Нортона. Справжнє кіномистецтво, яке здатне заспокоїти біль та пригоїти рани пошматованої української душі, що хвилюється і бореться за свободу.
Така історія може раптово наснитися у відпочинковій тиші – серед незнайомих контурів зелених гір чи під світанкове зелено-блакитне муркотіння чужих морів.
Така історія могла б відбутися з кожним із нас. А можливо, з кимось – найщасливішим – уже відбувається…
Олег Яськів
Painted veil, John Curran, 2006
Like
Telegram