In есеї

Нестерпна легкість буття (режисер Філіп Кауфман, США, 1988)

kinopoisk.ruНовий рік поступово, з наростаючим гуркотом, набирає обертів. Період тривалих свят приніс нам разом з непідробною радістю молитов і колядувань також і багато формальних означень нашого життя, пройденого і прийдешнього. Вони, ці означення, виражені у тостах і ритуалах, втомлюють не менше, ніж смачна, але перевантажена формами та інгредієнтами їжа. За обов’язками традиції як правило бракує часу для справжніх роздумів або чистого споглядання: при чистому столі з келихом доброго вина, при тихому вечорі з розгорнутою книгою чи в атмосферній темряві кіноекрану з добрим кіном.

Тому починати кінематографічний рік хочеться з ніколи незавершеної розмови про життя, про його незбагненність та скінченність, у той же час не полишаючи здорової іронії щодо його легкості та вічності.

Великий чеський письменник, нобелівський лауреат Мілан Кундера у своєму, мабуть, найкращому романі дав геніальне визначення того життєвого стану, до якого підсвідомо прагне більшість людей, назвавши його «нестерпною легкістю буття». Безумовно, легкість життя – це ілюзія, солодка і бажана, якій властиво піддаватись кожному і яка так легко стає нестерпною ношею для слабких.

Письменник створив епічну картину епохи шестидесятих, коли чеський народ протистояв тоталітарній комуністичній системі, виборюючи своє право на свободу, але водночас дивовижно не дозволив внутрішньому драматизму бути роздавленим епічною формою та політичною риторикою. Тому вийшов глибоко психологічний, багатогранний, літературно вишуканий роман про живу людину на тлі епохи, яка лиш обтікає фундаментальні людські цінності, немов течія часу, підкреслюючи все найкраще і найгірше у людській природі.

Перед режисером Філіпом Кауфманом стояло, тому, нелегке завдання – перенести не лише складну форму, але й невагомий дух книги на екран. Для цього він підібрав команду блискучих майстрів – сценариста Жан-Клода Кар’єра, оператора Свена Ньюквіста, акторів Жюльєт Бінош, Деніела Дей-Льюіса, Даніеля Ольбрихського, Ерланд Юзефсон, кожен з яких огранив довершеність фільму. Відтак, вийшов невимовно елегантний і водночас епічний фільм про надію та відчай, любов та ерос, вірність та зраду, спротив та конформізм, громадянський обов’язок та байдужість. Фільм, який змушує задуматись про головні речі.

У світову класику він увійшов як зразок кінемаграфічного шарму, майже бездоганного відтворення духу епохи, емпірично точного балансу між еротизмом і драматизмом. Ну а для українців, які поступово вчаться читати між рядків щоб побачити головне – ще й доречний привід для роздумів про нестерпну легкість буття у своїй країні…

Олег Яськів