Історія рідко пишеться чорнилами – все більше кров’ю. Зламати цю зловісну цивілізаційну звичку вже не одне сторіччя пробують церква, культура, наука, гуманізм, окремі філософи та колективний розум. На жаль, їхні успіхи не настільки ефективні, як би того хотілося суспільству, в якому сім’я, кохання та добробут, а не геополітика, історичні міфи та колонії, вже давно стали головними цінностями.

Гіршою, ніж просто війна, є братовбивча громадянська війна. Україна нечасто перемагала у війнах головним чином тому, що мала багато громадянських воєн, з яких складно вийти однозначним переможцем.

Те, що маємо зараз, якщо бути чесними, все ж не громадянська війна, а війна з росіянами та їхніми тоталітарно збоченими вождями, і має лише деякі ознаки громадянського протистояння. Проте і вона, після перемоги Добра, буде вписана, на жаль, кров’ю у світову історію як новітній гібрид громадянської та антиімперської війни.

Справжньою громадянською війною – такою, що ще пам’ятається і залишила географічний шрам на тілі планети – стала війна у Кореї між північними комуністами та південними демократами. Результатом цієї війни стали дві новоутворені держави з колись єдиного народу, а кордоном між ними – цей географічний шрам, який пролягає по 38 паралелі.

Цього разу у Кіноклубі ми будемо дивитися фільм, одним з варіантів перекладу назви якого є “38 паралель”, а іншим, більш символічним – “Військове братерство”. Цей фільм у естетичному та змістовному розумінні є кінематографічним апофеозом війни, а в історичному вимірі – однією з кращих кіноробіт на військову тему в історії кіно!

Не зважайте на корейське виробництво фільму – кінематографія Південної Кореї вже давно успішно конкурує з кращими європейськими, переважає китайську і японську та залишила далеко позаду українську. Декілька корейських режисерів мають статус культових та є бажаними гостями на провідних кінофестивалях світу. Корейський кінематограф вже понад десятиріччя вважається одним з двигунів прогресу у світовому кіно.

Історія двох братів, які волею долі опинилися по різні сторони у громадянській війні, зворушує правдивістю та драматичністю. Вийняткова достовірність зображення, вмотивована переконаність вчинків та емоцій героїв, бездоганне історично-воєнне тло забезпечують жорсткий, але чесний катарсис вдумливому українському глядачеві. У порівнянні з американськими чи російськими мілітарними фільмами, цей фільм вражає переконливістю та метафоричністю багатьох епізодів. Та й він сам – як цілісний твір – одна розгорнута метафора про війну як гігантську м’ясорубку, про незвротні зміни, які викликає вона у її учасників, про межу між людським і тваринним в одній людині, про лабіринт везінь та нещасть, який виплітає невблаганна доля.

Наші рани ще кровоточать, серце болить. У Південній Кореї – одному з лідерів світового економічного прогресу – ця війна вже стала історією та предметом для великих фільмів. Що у Північній Кореї ви здогадуєтеся самі…

Ми однозначно на боці правди. Як і ті корейці, фільми яких ми сьогодні дивимося. Залишається набратися терпіння та сили і здобути перемогу. Щоб здобувати кохання, створювати сім’ї та досягати добробуту. Щоб знімати, зрештою, такі ж добрі фільми…

Ще недовго…

Kang Je Gyu, Taegukgi hwinalrimyeo, 2004

Олег Яськів

Кіно Південної Кореї