In есеї

Володар бурі (режисер Кетрін Бігелоу, США, 2008)

kinopoisk.ruУ час колосальної напруги, який зараз переживає наша нація, кожен крок, кожен погляд – в тилу чи на передовій – повинен наближати перемогу. Мистецтво і кіно у найкращих своїх проявах ніколи не залишалися осторонь, першими передчуваючи загрози і до останнього підтримуючи дух. Тому кіно може бути не лише інструментом брехні та пропаганди, але й великою правдою.

Фільм відомої американської режисерки Кетрін Бігелоу “Володар бурі” – один з кращих зразків чесного і потрібного кінематографу.

Це фільм не про війну, а швидше про людину на війні. Війна – лиш фільтр, який дозволяє розділити добро і зло, честь і підлість, справжність і пафосність.

“Володар бурі” – філософська притча про людське життя та свою “сродну справу” (за Сковородою), якою для декого стає війна. Саме для таких “війна – це наркотик”, але не в розумінні згубної руйнівної звички, а швидше – небезпечної насолоди.

Чоловіче кіно зняте жінкою і від цього здобуває особливий шарм. Усе “жіноче” – і залюбування тілом, і захоплення характером, і материнська поблажливість до слабкостей, і жіноче хвилювання – присутнє у настільки малих дозах, що додає фільму особливого шарму і нічого не забирає. Решта – те що на передньому плані, зняте з вийнятковою навіть для чоловіка чесністю та мужністю.

У фільмі мало типових атрибутів воєнного гіперреалізму, коли від крові та частин тіла немає куди сховатися, проте візуальна естетика війни відтворена бездоганно. У той же час режисер ставить перед собою значно складнішу з точки зору мови кіно (та й хорошої літератури, зрештою) ціль – дати чесний психологічний аналіз бажання чоловіків пограти зі смертю. Можливо, це і парадоксально, але жінці у цьому розібратись легше.

Кетрін Бігелоу справилась з цим завданням блискуче, що було справедливо відзначено найвищими нагородами. Вийшов еталонний для сучасного кінематографу фільм, у якому майже все нетипове для звичних голівудівських чи російських стандартів “чоловічого” кіно. Фільм, у якому метафора та оповідь збагачують єдність твору, де кіногерої позбавляються захисту богів і з повним серцем протиріч, вад та слабкостей, все ж таки стають справжніми професіоналами-воїнами. Такими, що люблять по-справжньому свою роботу. Тому що природженими воїнами не народжуються, а стають.

У часи особливої загрози, на вузькій смузі між ганьбою та звитягою, нація потребує таких “природжених” вояків, які люблять свою справу. Довгі десятиріччя, а навіть сторіччя в українців витравлювалась пасіонарність та мотивація бути добрими солдатами. Настав час повертати втрачене.

Українська армія зараз – це горнило, де виплавляють справжніх героїв. Але дух переможця у своїх захисників здатен вдихнути лише народ. Тому армія та народ повинні бути як ніколи єдиними.

І тоді переможемо!..

Нагороди: 6 Оскарів ( в т.ч. за кращий фільм та режисуру), 6 нагород Британської кіноакадемії (в т.ч. за кращий фільм та режисуру).

Kathryn Bigelow, The hurt locker, 2008

Олег Яськів

,