In есеї

Нічого особистого (режисер Урсула Антоняк, Нідерланди, 2009)

Нідерланди – країна величезних культурних традицій – несправедливо віддалена від нас кінематографічно. Причина такої несправедливості для мене загадкова. Але покладаюсь на вашу інтуїцію та довіру до нації, яка дала світові першу ренесансну музику, першу буржуазну революцію, перші натюрморти та міські пейзажі, Рубенса, Рембрандта, Вермеєра, Ван Гога, Кройфа, ван Бастена, сири, правильний оселедець та багато іншого.

Можливо через таку нелогічну “провінційність” з Нідерландів час-від-часу виривається стихія великого кіно, яка вражає пересичений Голлівудом і Францією світ. І тоді бачимо, що назагал, нідерландське кіно – цікаве та самобутнє явище, позначене незвичним кутом зору на порядок речей та людей, а їхні режисери – вкрай талановиті та сміливі митці, що йдуть своєю дорогою. Як “малі голандці” чи перші (історично) менеджери транснаціональних орієнтальних компаній, що не зважаючи на тогочасні італійські чи британські авторитети, йшли до своїх вершин у світовій історії.

“Нічого особистого” Урсули Антоняк – дуже європейський фільм. А за поглядом, яким він зазирає у душу глядача, ще й цілком особистий. Вже з перших кадрів ви стаєте учасником дуже особистого діалогу. Саме діалогу – як розмови тебе і стороннього, а не балаганного психозу – як під час світових кінопрем’єр. Цим стороннім під час перегляду фільму стає то Бог, то ваша совість, то друг, якому недорозповів найголовнішого, а чи той, кого все ще шукаєте для життя. Заколисуючі пейзажі за якийсь час стають проекцією чи то самотності чи то меланхолії, а чи невисловлених радісних почуттів. Музика, мов делікатний ангел, підштовхує ваc услід героям фільму та власним бажанням… І всі ці внутрішні метаморфози відбуваються з вами за неповних півторагодини екранного часу, що зайвий раз підтверджує відносність цієї життєвої координати.

Перед нами – чистий фільм про чоловіка та його жінку. Чи жінку та її чоловіка. Чи їх можливість або неможливість. Більше нікого. Лише Чоловік та Жінка, їхні самотність та надії, їхні тихі радості та розчарування. А з іншого боку екрану – ви і ваші таємниці. Досить незвичний погляд на звичний – з біблійний часів – сюжет.

Можна ще трохи продовжувати опоетизовувати цей чудовий фільм, рефреном повторюючи: європейський, так європейський, вторуючи погоді: осінній, так, цілком осінній… Нідерландський, цілком північний, проте знятий полькою з українським прізвищем. Але це все вже буде грою. Цікавою, інтелектуальною, поетичною, але все ж грою.

Насправді ж у фільмі всього – справжнього – є значно більше. Тому таке кіно потрібно обов’язково дивитись і відчувати, адже воно з тих, які не переказуються і не несуть букварної моралі.

Nothing Personal, Urszula Antoniak, 2009

Олег Яськів