Людина існує серед павутиння проблем і тривог, які безжально виплітає час. Вони можуть бути різного масштабу та природи, але сенс життя ми шукаємо у подоланні невпинної тривоги, яка пульсує всередині. Геометрія стосунків, які людина вибудовує довкола себе, відображає прагнення досягнути гармонії. Пріоритети і цінності дозволяють багатьом захистити себе від геополітичних, ідеологічних та релігійних вітрів. Однак найскладніше і майже неможливо вберегти себе від утрати зв’язку з найближчою людиною.

Піднесення проблеми народження та збереження любові між Чоловіком і Жінкою на найвищий щабель людського пріоритету – головний здобуток нової європейської цивілізації. Інша справа, що найчастіше вирішується вона у поверхневий спосіб. Тим самим проблема спрощується, схематизується і легітимізує багато хибних вчинків та мотивацій.

Кіно, як і інші види мистецтв, віддало шану лукавому у піднесенні мелодраматичного трактування стосунків між Чоловіком та Жінкою. Але, на щастя, є й інше кіно. Можливо, для когось (і для мене у тому числі) справжнє. Таке кіно, для якого любов – це метафізика та нестійкий стан рівноваги, досягнути якого хочеться усім, але вдається лише вибраним. Таке кіно, яке не продає алгоритми успіху, а лише ставить людину у виняткову ситуацію, з якої можливо, хоча й непросто, знайти вихід, але завжди самостійно. Чи вдвох. І такий вихід, щоразу, коли віднайдений – і є найвищим здобутком сучасної європейської цивілізації…

У такому представленні фільм “Пори року” Нурі Джейрана – для кожного.  Цей турецький режисер, який за останнє десятиріччя висунувся на одне з провідних місць у світовому кіно, руйнує стереотипи про Схід, який ніколи не зблизиться із Заходом. Усі його фільми – на диво європейські, якщо говорити про їхні ідеї та естетичне втілення. Ось і у цьому фільмі йдеться про подружжя, яке через емоційну втому знаходиться на межі руйнування. Головний герой, викладач історії та фотограф, заплутавшись між дружиною та коханкою, ризикує втратити себе.

У той же час фільми Джейлана підіймаються понад навіть такі позитивні кліше і досягають універсального рівня, здобутого колись фільмами Антоніоні, Тарковського, Ангелопулоса. Недаремно його наступні фільми вражають хронометражем і деякою відстроненістю від уваги до глядача, стаючи художньо самодостатніми. Водночас універсальність не позбавляє їх духовної інтимності та персонального спрямування до кожного глядача. Недаремно головні ролі у фільмі зіграли сам режисер та його дружина, немов стверджуючи, що ми такі як і ви, нам також складно рухатися удвох серед павутиння тривог…

Олег Яськів

Iklimler, Nuri Bilge Ceylan, 2006

драма, Нурі Бельге Джейлан, психологічна драма, турецьке кіно, ФІПРЕССІ