In есеї

На межі (режисер Лі Тамахорі, Австралія, 1997)

Рано чи пізно, але приходить час, коли ти проходиш справжній іспит на життя. У вирішальній зустрічі з власним страхом випробовуєш не лише волю, але й цілу систему цінностей, якої тривався довгі роки. Про таку зустріч мріють герої кращих романів та ті нечисленні автори, які наважуються про це зізнатися.

Навіть тихий інтелектуал, літературний дух бібліотек і романтик розбійників Хорхе Луіс Боргес вважав, що дізнатися хто ти насправді можна лише перед загрозою смерті. Про це ж ненав’язливо писали й інші чесні генії. Зрештою, кожен чоловік десь глибоко в душі і з певним острахом очікує на цю зустріч. Тільки так можна дізнатися хто ти насправді і чи не намарно жив.

Фільм австралійця Лі Тамахорі “На межі” – дивовижний приклад пригодницького кіно з глибоким духовним наповненням, поєднання сюжетної інтриги та глибоких світоглядних роздумів. Фільм, що дивиться на одному диханні і потім довго не відпускає. Потрібний чоловікам, але цікавий особливо жінкам. Класичний любовний трикутник у незвичайній інтерпретації. І на противагу йому – інший трикутник боротьби: між двома людськими характерами і третім спільним для обох супротивником – дикою природою.

“Крутих” фільмів про супергероїв для широкої аудиторії знято чимало. Є серед них і хороші, і майже шедеври, які до смаку вимогливим та відповідальним глядачам. Проте не завжди навіть у кращих пригодницьких фільмах головним героєм є звичайна людина. Людина, яка отримує єдиний шанс переродитися і відділити у собі справжнє від непотрібного. Майже як кожному з нас – по інший бік екрану – колись та й випадає бодай один шанс по-справжньому перевірити себе.

Можливо, “На межі” – один з кращих фільмів про людський характер. Захоплива історія про кохання і зраду, чесність та підлість, сміливість та страх розгортається в декораціях дикої природи, коли герої змушені відшукати у собі людину щоб вижити і зберегти гідність. Водночас, завдяки майстерній режисурі, блискучій операторській роботі та бездоганній акторській грі Ентоні Гопкінса та Алекса Болдуїна фільм стає дієвою інструкцією з виживання, яка стане в пригоді кожному чоловіку, і особливо зараз українцям. Адже ще нічого не закінчено на сході і ніхто не може передбачити траєкторії свого майбутнього.

Такі фільми гартують дух, дають знання та спонукають змінюватись: вчитися по справжньому любити, по-справжньому пробачати, по-справжньому розставляти ціннісні пріоритети. Повертатись живим і залишатись людиною.

Впевнений, що ми навчимося.

Олег Яськів

Lee Tamahori, The Edge, 1997

, , , ,