Рухаючись у кінематографічному просторі інколи просто необхідно змінювати часові координати і повертатись назад. Це, свого роду, колекціонування доброї пам’яті. Такої, що додає радості від спілкування з кіном. Це навіть більше, ніж старі фотографії. Бо старе кіно часто є кращим, ніж нове. Або ж нове кіно не розкриється, якщо не прийдеш до нього через старе.

Коли ми дивимося фільми, які не застали у своєму житті, то краще відчуваємо магію кіно, воно віддаляється від нас і водночас стає ближчим. Його коротка історія чудесним чином стає майже легендою.

Про фільм Джозефа Манкевича “Все про Єву” сказано уже майже все. Світ його визнав за надбання цивілізації, кінофестивалі нагородили майже рекордною кількістю призів. Але головне залишається поза вражаючою статистикою. Адже фільмів, схожих до цього, не так і багато. Але кожен з них, окрім мистецької довершеності, чинить терапевтичний вплив на глядача, під час якого тобі стає легше. Він дивовижним чином пробуджує радість, як вдала каденція з концерту Бетховена, вдала поетична метафора, чи розливання кольорів на картині.

Це майже нічого не означає для нас у проекції на буденне життя. Але насправді ми знаємо, що дивлячись такий фільм, ми ініціюємось до кола тих, хто отримує від нього трохи більше…

Олег Яськів

All About Eve, Joseph L. Mankiewicz, 1950

"Все про Єву", кіно США