У цей неспокійний час культура з низьким поклоном поступилася культу героїзму та жертовності українців.

Цілком поділяючи цю зміну, Кіноклуб затримує дихання і мовчить, коли ми потрібніші на барикадах. Упродовж  довгих місяців боротьби ми дивилися фільми, які не відволікали увагу від головного і лише підсилювали наш дух. Це були фільми про справжніх лідерів, про здвиги народів та подвиги одиниць. Це були фільми, в яких тема боротьби за свободу та гідність була головною.

Сьогодні ми продовжуємо цю серію, оскільки перемога ще не остаточна і нам усім ще багато потрібно зробити, щоб покоління наших дітей жило в іншій країні.

Тому ірландський фільм “Сини справжніх матерів” додасть кожному криці у серці та волі в душі.

Українці люблять ірландців. Люблять не лише через дивовижно глибоку та самобутню культуру цього острівного народу, не лише за краще у світі темне пиво чи найшвидше вистукування підошв у танцях. Для українців Ірландія – це легенда, яка єднає нас з усіма народами, що боролися та борються за свободу. Недаремно ми так любимо святкувати день святого Патрика – патрона Ірландії.

Ірландці довго та криваво боролись за свою незалежність. Вони втратили мову, але створили одну з кращих літератур. Вони пережили масштабні еміграції, але зберегли національну самобутність. Вони втратили частину власної території, але домінують у США.

Вони такі відмінні та водночас схожі до нас.

“Сини справжніх матерів” розповідає про героїчний прояв стійкості духу бійців Ірландської республіканської армії проти британської репресивної системи. Але пронизливий драматизм фільму полягає в тому, що боротьба за людську гідність показана крізь призму страждань та мужності матерів молодих хлопців.

Цим ірландським хлопцям, які ламали ворожу систему, було трохи більше за двадцять . Майже однолітки наших, які віддали свої життя за гідність цілого народу.

Подивимося цей фільм не лише у пам’ять про загиблих, але й заради живих. Тому що боротьба ще не закінчена. Тому що українці, як і ірландці, вже довели, що дух сильніший за тіло, а любов – за ненависть…

Нагороди: приз кращому режисеру Європейської кіноакадемії, приз глядацьких симпатій у Сан-Себастьяні.

Олег Яськів

Terry George, Some mother’s son, 1996