Вернер Герцог належить до нечисленної когорти тих, хто має сміливість і талант переповідати правдиві історії. У фокусі його уваги – завжди неординарні люди з винятковою долею та вдачею.

Такі історії допомагають краще зрозуміти світ. Неважливо наскільки віддаленою у часі є історія людини, натомість важливим залишається віддзеркалення у ній наших кроків, надто тих, що збираємося зробити.

Кіно Герцога – яскравий приклад філософського осмислення людини, природи добра і зла, волі до влади, конформізму та байдужості. Його історії знаходяться по інший, темний, бік правди, тому їхня правдивість – значно сильніший аргумент, ніж вигадки фантастів та моралістів.

Цього разу історичним тлом слугує одна з історій про конкістадорів. Якраз тих, хто у свій нединамічний, неромантичний час балансував на межі фантастики і приймав виклики, недосяжні іншим поколінням. Тих, хто мимоволі ставав експериментальними зразками безжального випробування людського характеру.

Кожен фільм Герцога – це суворий вердикт суспільству та водночас відчайдушний крик по допомогу. Мені здається, що такий шлях – якщо не єдиний, то найкоротший і найчесніший для порятунку людської душі. Адже кому як не німцю Герцогу краще відчувати хитку рівновагу ангельського і демонічного у людині. І кому як не нам, українцям, так потрібно віднайти її саме зараз.

Безсумнівно, кіно Герцога – дуже людяне мистецтво з високим соціальним змістом. Тому воно найкраще пасує до спільного перегляду, потребує затишного кола однодумців та спонукає до найглибших роздумів. Навряд чи це отримаєш на самоті – вдома перед телевізором чи під хрумкіт попкорну у кінопалацах.

Олег Яськів

Aguirre, der Zorn Gottes, Werner Herzog, 1972

"Агірре - гнів Божий", Вернер Герцог, німецьке кіно