Кіно відображає не лише дійсність. Думається, що насправді кіно має мало спільного з фізичною реальністю. Зате майже переконаний, що кіно якнайкраще відображає людину. Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати, що ми є такими, яке кіно дивимося.

У такому представленні кіно (і, ширше, мистецтво) формує людину, а людина формує кіно (і, ширше, мистецтво).

У фільмі Роберта Бентона кожному легко відшукати себе. Або принаймні передбачити. Адже йдеться про ситуації, які можуть трапитися з кожним. І хоча більшість фільмів претендують на такий реалізм, однак в історії залишаються одиниці.

Напевно, існує якась формула величі фільму. Вона включає не лише тривіальні складові, як от гру акторів, операторську роботу чи вдалий сценарій, але й деякі метафізичні чинники, які складно охарактеризувати. Найперший з них, переконаний, це душевний порив, інтуїтивна переконаність режисера у можливості саме таким фільмом покращити світ. І вже не важливо чи зміниться світ, а чи лише одна людина.

Фільм Роберта Бентона про найголовніше у нашому житті. Хоча з кожним кроком цивілізації його все важче розрізнити, але цей фільм – один з оберегів справжніх людських цінностей. Фільм став культурним маніфестом змін у традиційних поглядах на родину, дитину та місце у ній кожного з батьків. Формула його справедливого успіху прихована у тисячах (або й мільйонах) збережених родинах та щасливих дітях.

У КіноПросторі затишно від усвідомлення, що сюди приходять люди, які люблять таке кіно. З ними легше дивитися на світ і все ще хочеться робити добро…

Олег Яськів

"Крамер проти Крамера", Бентон, кіно США