Щось безповоротне залишилося у футбольній історії. Час вирівняв рамена чемпіонатів, витер ластиком елегантні лінії національних стилів, атомізував уболівальницькі спільноти, остаточно утвердив правду великих грошей. Парадигма часу змінилася і в футболі. Він став іншим, його нові можливості синхронізуються з можливостями нової епохи і нехай він стане ще цікавішим. Бо якщо любиш, тоді бажаєш найкращого.

Але щоби це зрозуміти тепер або колись у майбутньому , варто добре запам’ятати яким був футбол ще вчора і колись у минулому.

Новий документальний фільм “Алекс Фергюсон: ніколи не здавайся” і є тією машиною в часу, яка поверне нас не так у далеке минуле футболу, вдячне для ностальгії, скільки у близьку історію, яке ще має потенціал для живої любові. Ця стрічка не стільки про тонкощі спортивної гри, скільки про тонкощі людини у грі, особливо людини поза грою, диригента великої гри, яка пропускає кожну нитку її нерву через своє серце. Футбольний тренер – та роль, яка беззаперечно доводить, що футбол – це простір драми, а не тільки спорт. Будь-який тренер будь-якого виду спорту, особливо командного, скаже те ж саме про своє і також матиме рацію. Просто футбол найбільше помітно чутний, наймасовіше маніфестує здатність людського духу долати матеріальне тяжіння і здійматися услід за духом.

Знятий сином великого тренера, фільм розповідає про народження і гартування характеру того, хто стане найвідомішим тренером Англії і легендою Манчестер Юнайтед. Але це не лінійна біографія видатного шотландця, а швидше драма для ліричного героя, який аналізує прожите життя, сповнене випадковостей, відзначає ключові помилки, після яких вдавалося піднятись, важливі рішення, які дозволили розвиватись, головних людей, з якими можна було перемагати. Герой робить напружені паузи там, де несила говорити і посміхається там, де знову бракує слів. Це також пісня дружини, яка понад п’ятдесят років тримала внутрішній фронт і не давала опускатися рукам та розчинятися волі чоловіка, яка пожертвувала більшим, ніж герой, для того щоб її чоловік став найкращим героєм. Це хор футболістів, яким тренер давав шанси повернути віру у себе, це ядерна тиша пауз перед виконанням вирішальних ударів, які перекреслювати звичний плин часу. Це півтори години напруженої насолоди, як на найкращому матчі.

Стриманий за темпераментом і кольорами, як і належить доброму британському кіно, фільм однак компенсує складною мікроструктурою почуттів та емоцій, мінімалістичною музикою та вінтажною візуальною естетикою.

Навіть якщо ви не слідкували за біографією Фергюсона, навіть якщо не пам’ятаєте славного фіналу між Манчестер Юнайдед та Баварією 1999-ого, навіть якщо просто не любите футболу, то після цього фільму у вас стане менше аргументів наполягати на своєму. Бо футбол – це дар, який освячує важку працю людини, її короткий відпочинок, її завжди минущу радість, її недовгі обійми ближнього…

Олег Яськів

Jason Ferguson, Sir Alex Ferguson: Never Give In, 2021

Алекс Фергюсон, документальне кіно, кіно Великобританії, кіно про футбол