Добре кіно повинно перекладати відповідальність за осмислення фільму на глядача. Його основне завдання – не розважати ідеалізованими героями чи нереальними ситуаціями, а давати приклади життєвих перемог чи поразок, підкреслювати важливість вчинку, силу слова, твердість переконання, енергію любові, міцність дружби або ж, навпаки, нікчемність різного роду підлостей. Добре кіно – це завжди багато запитань і мало відповідей, це завжди складна робота емоцій та розуму.
Фільм “Дружина художника” створений за біографічною книгою данської письменниці Анастасії Арнольд “Страсті Марі” і розповідає про життя дружини відомого данського художника другої половини дев’ятнадцятого сторіччя Северина Кройєра. Художник, попри видатний талант, мав складний характер і навіть страждав на нехай і незначні, але періодичні розлади психіки, чим перетворював життя дружини на нестерпне випробування, в якому іспиту зазнавали головні людські маркери: вірність, почуття, терпіння, милосердя, любов зрештою. Вийти морально непогрішною з такої складної ситуації зовсім непросто, особливо коли відведена тогочасним соціумом роль вірної дружини та уважної матері приглушує прагнення бути художницею та вільною жінкою. Тому звичайно, що в якийсь момент на периферії життя героїні з’являється молодий привабливий композитор, а згодом виникає ще складніша дилема з материнством і ситуація вкрай ускладнюється.
На щастя, це скандинавське кіно, а північноєвропейські режисери вміють давати раду з такими складними сюжетами без западання у двомірні мелодрами та тривіальне моралізаторство.
Фільм знятий Білле Августом, а це для кіноманів багато про що має сказати. Про те, що це буде високоякісна драма, про те, що візуальна картинка буде довершена, а музична атмосфера – досконало припасованою до часу. Білле Август – один з найтитулованіших європейських режисерів, чільний представник старшої генерації скандинавського кіно, найсильнішої данської його гілки. В його руках – дві Золоті Пальмові Гілки та багато інших високих нагород. Його справедливо вважають наступником слави Інгмара Бергмана.
Безумовно, це костюмований фільм, який вражає розкішшю інтер’єрів епохи кінця дев’ятнадцятого-початку двадцятого сторіч, часу, коли модерн уже руйнував усталеність звичаїв та стереотипів, проте буржуазна мораль все ще зв’язувала свободу людини, а особливо жінки. Звичайно, що у цьому фільмі багато живопису, а сама картинка максимально наближена як до духу часу, так і до духу творів художника.
Проте не лише візуальними красотами славний цей фільм, а міцним сценарієм та глибокими діалогами. Діалоги – це головна проблема для кіно, а добрі діалоги – справжня рідкість, причому навіть сучасне кіно не має багато успіхів, що вже говорити про старі, нехай навіть класичні фільми. Уникнути банальностей, смислових порожнин, стерилізації літературної мови в умовах комерціалізації кінематографу, розсіяння очікувань та наростаючої нетерплячості глядацької аудиторії вкрай важко.
У цьому фільмі авторам вдалося, попри драматичну канву, дати багато роздумів про живопис та музику, про інститут сім’ї, про головні риси людяності. Режисер, услід за авторкою роману, не дозволяє собі простих висновків та уникає моралізаторства. Фільм ніби відкривається перед глядачем незагоєними ранами від наелектризованих життєвих ситуацій, несправедливими стражданням жінки та егоїстичними амбіціями її чоловіків, але всі вони, втім, кожен по-своєму прагнуть зберегти любов у собі та любов іншого. Тому любовний трикутник у цьому фільмі стає сценою для поліфонічної та багатовекторної психологічної драми, а любов жінки роздвоється на кохання до чоловіків та прив’язаність до дитини.
Втім, візуально цей фільм розгладжує зморшки від повсякденних турбот: м’яке сонячне світло, витончена гра тінями, досконала мова костюмів, довершена композиція інтер’єрів, і пейзажі, пейзажі на картинах та морському узбережжі, які захоплюють та заспокоюють.
Осінь перед нами та осінь всередині нас. Загортайтеся у пледи і відкривайте цей прекрасний фільм…
Олег Яськів
2Білле Аугуст, кіно про мистецтво, Северін Кройєр, скандинавське кіно, фільми про художників