Том Тиквер належить до числа тих режисерів, які своєю творчістю засвідчують сутність кінематографу як синтезуючого мистецтва і тому його фільми майстерно поєднують драматургію і театральність, музику і живопис, тобто, форму, слово і звук. Його фільми пронизані особливим пульсом, з яким часто ми виходимо по їх завершенні і ще довго дивуємося з незнайомого ритму серцебиття та настрою думок.

Кожна стрічка Тома Тиквера, окрім драматичного хребта – також незабутнє візуально-слухове дійство. Її можна або просто дивитися без звуку, або ж навіть слухати музично зображення. Звичайно, що краще сприймати цілісно, адже саме таку ціліснісну єдність зображення, музики, слова та дії режисер закладав свідомо.

Але дивовижно не це, адже існує чимало режисерів, які навчилися робити таке кіно. Вражає, що при цьому мало не кожен фільм Тиквера – дуже серйозна і продумана робота, створена точно не для розваги, яка незважаючи на це стає тим, що зараз прийнято називати «культовим» (чи то «Біжи, Лола, біжи», чи «Принцеса і воїн», чи «Парфюмер» чи навіть один з останніх «Хмарний атлас»). Мені ж своєю творчості німець Том Тиквер найбільше нагадує своїх великих співвітчизників – композиторів класичної віденської школи, яким ще у вісімнадцятому сторіччі вдавалося у камерні форми вкладати космічний зміст.

У фільмі «Рай» Тиквер, напевно, найсерйозніший і тому найцікавіший. Адже він порушує такі важливі і дивні водночас запитання, як от: чи можна людині підійнятись над землею, чи можна наважитись на недозволене, чи можна відхилитись від визначеного для тебе місця, чи існує і де кордон території твоєї любові? Порушує і не дає однозначних відповідей, залишаючи завороженого кінематографічним трансом глядача наодинці з музикою, картинкою і словами. Таку ризиковану для широкого успіху звичку – змушувати глядача ставати співавтором фільму, затаємничувати мотиви деяких вчинків героїв, Тиквер виробив ще зі свого першого фільму «У зимовій сплячці», який і справді може заколисати присипаного нерозв’язаними запитаннями глядача.

Безумовно, своїм великим успіхом «Рай» значною мірою завдячує геніальному польському режисеру Кшиштофу Кісльовскому, чий сценарій був покладений в його основу. Передчасна смерть останнього не дозволила йому особисто реалізувати масштабно задуману кінотрилогію «Рай», «Чистилище», «Пекло» і вона була «розібрана» різними режисерами, через що, безумовно втратила задуману автором ідейну єдність. Тож коли дивимось «Рай», то звичайно, пам’ятаємо і Кисльовського (а разом з ним і Кшиштова Песєвіча, як постійного співсценариста Кисльовського).

А ще пам’ятаємо, що квітень – це особливий період для українців, коли втомливе прощання з холодними днями поєднується з передчуттям теплих Великодніх свят. У цей період практично кожен отримує шанс дотягнутись до мрії. А якщо й ні, то, принаймні, хоча б трохи піднестись над землею…

Тож затишно вмощуйтеся і лише постарайтесь не зачепити крил тих, хто, можливо, долучиться до нас, щоб подивитися добре кіно разом з вами…

Олег Яськів

Heaven, Tom Tykwer, 2002

драма, Кейт Бланшет, Кшиштоф Кисльовський, Кшиштоф Пісевіч, німецьке кіно, Том Тиквер