Отак любиш людину, плануєш побут, будуєш кар’єру, повертаєшся після виснажливих справ, відпочиваєш у затишку дому, здобуваєш спільних друзів. Робиш усі ті розмірені дії, з яких складаються маленькі щастя хороших сімей. І раптом увесь цей фундамент зазнає трощі через слабкість, через самовпевненість, через неправду. Головно через замовчувану неправду. Неправда, про яку мовчиш, росте всередині міжособистісних стосунків немов ракова пухлина. Вона розриває досконалу оболонку картини світу тупими кінцями перевернутих смислів настільки сильно, що склеїти попередню форму буває украй складно. Складно, але усе ж можливо…

Британський фільм «Правда на вибір» пропонує коротку у часі і художньо витончену терапію подружніх стосунків та моральних дилем, у яких правда та неправда стають вагами на терезах доль близьких людей.

Напевно погодитеся, що фільми, зняті за театральними п’єсами, особливо добрими п’єсами, легко упізнаються. Вони виділяються немов спортсмени серед натовпу любителів за стрункістю сюжету, за динамічністю сценарію, за образною виваженістю і навіть за співрозмірністю хронометражу.

Фільм «Правда на вибір» є адаптацією роману відомого англійського письменника Найджела Балчіна «Дорога через ліс», який раніше вже був успішно адаптований для театральної сцени. Режисером фільму виступив дуже цікавий персонаж британської культури Джуліан Фелловс. Для кіносвіту він найбільше запам’ятався оскарівською перемогою за сценарій до незабутнього детективно-драматичного фільму американського класика Роберта Олтмена «Госфорд-парк» (2001), а також авторством культового новітнього британського серіалу «Абатство Даунтон». Поза кіном у Великобританії його знають також як театрального актора, романіста і драматурга, а також шляхетного аристократа – барона і члена Палати Лордів. Тобто, Джуліан Фелловс – дуже заслужений і репрезентативний продукт багатої на традиції «високої» британської культури.

Відтак, авторське «відчування» психологічної драми, обізнаність у «хороших манерах» світу аристократів чи вищих класів та навіть естетика класичного англійського детективу, яка відчувається у всіх його фільмах і цьому зокрема, органічно випливає з його творчої та життєвої біографії.

Фільм «Правда на вибір» став дебютом Джуліана Фелловза у якості режисера і одразу приніс йому найвищу нагороду за кращий дебют.

Фільм розповідає майже детективну історію зрілого подружжя зі значним сімейним стажем та високим соціальним статусом, яке через випадкову кримінальну пригоду зазнає випробувань на довіру та вірність. Все ускладнюється через залученість до справи їхнього давнього друга, а також вірної служниці, від голосу якої в результаті і залежатимуть долі решти героїв.

Словом, детективу у фільмі достатньо. Проте насправді і у першу чергу перед нами глибока психодрама зі складною комбінацією людських почуттів та взаємостосунків. Така собі гра у чотири серця, коли на кону стоять персональні щастя. Природно, що у кожного з чотирьох героїв своє бачення щастя, де майже для кожного виграшем повинна стати любов. І в цьому якраз і полягає інтрига фільму.

Саме любов стає головною детективною напрямною фільму. Вона – немов куля у карамболі, французькій версії більярду, в якій немає луз – відчайдушно б’ється об стінки обставин і зобов’язань, але не може знайти виходу.

Природно, що кожен герой, який вплутаний у детективну історію, має провини, які він хоче спокутати через досягнення на-цей-раз-справжньої любові, природно, що виявляться і колективні «скелети у шафі». Але поведінка персонажів, їхня внутрішня і зовнішня боротьба є дуже нечастим навіть у кіно прикладом мистецтва залишатися гідною людиною.

Фактично цей фільм є і класичною англійською детективною історією, яка розгортається у стрімкий поєдинок шляхетних вчинків, і глибокою поведінковою драмою, яка підіймає важливі запитання для моральної ідентифікації.

А солістами цього камерного фільму є тріо чудових представників британської акторської школи: Том Вілкінсон, Емілі Вотсон і Руперт Еверет. Саме вони своєю грою додають фільму багатство відтінків почуттів та складних рішень.

Олег Яськів

Julian Fellowes, Separate Lies, 2005

британське кіно, детектив, екранізації, Емілі Вотсон, кращий режисерський дебют, Найджел Балкін, психологічна драма, Руперт Еверет, Том Вілкінсон