On 2 червня In есеї Like

Агата (режисер Майкл Аптед, США)

Внутрішній світ жінки, можливо, має вищу «роздільну» здатність, ніж чоловічий. І хоча чоловіки більше рефлектують про психологію, досліджують нейробіологію емоцій, вигадують переживання у художніх творах, проте їм не вдається припіднести вуаль, що прикриває почуття жінки. Припускаю, що й для жінок-авторок та дослідниць це завдання також ще не розв’язане. І це прекрасно – коли все ще залишаються таємниці, неповторність, простір для фантазій, коли до розуміння внутрішнього світу людини (і жінки, і чоловіка) нам далі, ніж до створення фізичної «теорії всього».

Британський режисер Майкл Ептед здійснив сміливу спробу проникнути у внутрішній світ Агати Крісті, однієї з найпопулярніших жінок в історії, створивши не чергову екранізацію її романів, а версію одного епізоду з її життя. Вже у цьому є інтрига, оскільки ще ніхто не наважувався створити кінобіографію письменниці, яка є найбільш екранізованою у світі і перевершує навіть Шекспіра.

Незважаючи на те, що видатна письменниця написала власну автобіографію, незважаючи на численні авторизовані біографії дослідників творчості, деякі сторінки її життя залишились утаємниченими. Сама письменниця не особливо розкривалася і воліла залишати частки себе у власних детективних історіях, задаючи дослідницький «квест» майбутнім літературознавцям та психологам. Вірогідно, що письменниця прагнула приховати щось особливо інтимне у власній біографії, щось, що було пов’язане або з сильними почуттями, або ж глибокими переживаннями. Відтак, сама інтрига таких епізодів спокушувала до творчого обігрування версій та причин цих таємниць.

Найбільш герметичною таємницею біографії письменниці стали 11 днів її загадкового зникнення з поля зору рідних та журналістів у грудні 1926 року. Така поведінка була викликана важкою любовною драмою, яка сталася у житті Агати Крісті. Тому автори фільму створили власну версію причин та розвитку цієї справді загадкової історії. У результаті вийшла детективна історія, накладена на життя письменниці, тобто детектив, який вигадує таємницю для того щоб пояснити іншу таємницю реального життя королеви детективу.

Проте як і належить художньому твору, фільм “Агата” став більше ніж детективом, майстерно стилізованим під «детективи Агати Крісті». Це по-жіночому інтимний фільм з точною деталізацією моментів часу та предметного світу, які відтворюють психологічну атмосферу життєвого простору тоді ще молодої письменниці. Недаремно до камери запросили одного з кращих кінооператорів Вітторіо Стораро, неперевершеного майстра емоційно пристрасного та математично розсудливого фільмування. Саме його «кінооко» відтворило оксамитово теплу атмосферу джазових двадцятих, світського товариства та розкішних британських морських курортів.

Для втілення ролі Агати Крісті запросили англійку Ванессу Редгрейв, жінку з королівською поставою та британською врівноваженістю, якій вдалося напрочуд переконливо відтворити характер письменниці. На той час Редгрейв була чи не найпопулярнішою драматичною кіноакторкою і її гра стала окрасою фільму. Американець Дастін Гоффман парував їй у головному дуеті, зігравши таємно закоханого шляхетного журналіста, який і розплутує загадкову історію (за цю роль він отримав нагороду американських кінокритиків). Доповнює розкішний акторський ансамбль англієць Тімоті Далтон, що зіграв першого чоловіка Агати – красеня та гульвісу, який найвірогідніше і став причиною несподіваного зникнення письменниці.

Цей фільм не був би вартий уваги якщо би просто імітував детективну історію. Насправді, сам детектив слугує тлом, на якому розгортається історія про жіночу долю. І реальна Агата Крісті постає такою ж жінкою – з плоті і крові, з пристрастей та помилок, як і більшість реальних, але не зіркових жінок…