On 26 січня In есеї Like

Холодне світло (режисер Гільмар Одссон, Ісландія, 2004)

Холодний вітер завжди спізнюється. Залишає нам ще кілька тактів на легкість буття, кілька легковажних вечорів щоб загорнути тіла у теплий одяг і приготувати душу до його невідворотних запитань. Тому що вітер завжди обрубує зайве з наших історій, а сніг позбавляє наші мотиви несправжніх кольорів. А коли хурделиця вщухне і заметілі застигнуть скульптурними образами у наших снах, у цій невимовній тиші ми зможемо відчути відгомін людських переживань…

Поки зима ще не встигла надокучити, якраз добре повернути голову на північ. Подумки, як на глобусі, дотягнутися до Скандинавії, а кінчиком пальця навіть до Ісландії. Де стримані в емоціях нащадки варягів, які вже багато століть як закопали зброю, розворушують почуття людей екзистенційною філософією, меланхолійним джазом, відвертою літературою і неймовірним у підсумовуванні всього попереднього кінематографом.

Поки світ зачаровувався християнською чистотою Карла Дрейєра, захоплювався психологічними проявленнями Інгмара Бергмана, здригався від епатажних інвазій Ларса Трієра, поряд з міцним стовбуром класиків встигла вирости нова генерація кінорежисерів, емоційним стилем якої є особлива чутливість до всього людського. Вміння підхопити людину, яка спіткнулася, пригорнути самотню душу, вказати на кохання у натовпі незнайомців – cаме така пасіонарність робить скандинавські фільми фаворитами головних кінофестивалів, а маленьку Ісландію (з всесвітньо відомим уже Бальтазаром Кормакуром («Весілля у білу ніч», «Еверест»)), населення якої менше ніж у середнього українського обласного центру – найбільш інтригуючим феноменом не лише кінематографічного, але, можливо, й економічного успіху.

«Холодне світло» – якраз такий, неймовірно зігріваючий і поетичний фільм. Знятий серед магічних пейзажів Ісландії, серед засніжених фіордів та кам’янистих долин, він неминуче концентрується на мелодіях самотніх сердець. Розповідь про складний шлях головного героя, який своїми малюнками здатний передбачати майбутнє, до примирення з власним драматичним минулим відображена у двох часових вимірах: дитинстві та дорослості. В обох періодах головною лінією залишається любов у різних відтінках: любов між братом і сестрою, любов до друга, любов до коханої, навіть любов до старої казкарки. А художньою декорацією історій людей слугує образ холодного моря, яке не лише дає роботу, але й забирає – чоловіків та батьків. Втім, режисер свідомо концентрує увагу на внутрішньому світі головних героїв замість розвивати активну дію, тобто прагне не розважати глядача, а розмовляти з ним, розкриваючи глибини людської душі.

Фільм схожий на добру казку про дорослих і дітей, розказану, втім, лише для дорослих. Бо тільки дорослі можуть жалкувати за проминулою вічністю дитинства. Тільки дорослі можуть відчути біль нерозділеного кохання. Тільки дорослі можуть називати світ добрих або лихих духів казками.

Такою, схожою на казку, є краща скандинавська література. Та й взагалі кожна добра література схожа на добру казку, на яку чекаєш ціле життя. Насправді ж фільм “Холодне світло” є екранізацією однойменного роману ісландської письменниці Вігдіс Грімсдоуттір, яка по-особливому чуттєво і камерно відображає у своїх творах любов та пристрасть, допомагаючи читачам досягнути життєвої гармонії. Режисер Гільмар Оддссон 15 років виношував ідею екранізувати цей роман і, можливо, через це фільм вийшов настільки делікатним щодо людських почуттів. Вдало гармонує з дією та зображенням музика композитора Рагнарссона, яка сприяє глибокому зануренню в атмосферу ісландських таїнств.

Впевнений, що цей дуже європейський і максимально чесний фільм залишить у вас відблиск полярного сяйва та довго нестихаючу мелодію. У кожного вона звучатиме по-особливому. Адже кожен з вас особливий. Кожен шукає або вже знайшов любов, досягнув або ще ні внутрішнього спокою…