Холодний вітер остуджує мрії та чорно-білою тушшю замальовує світ. Застиглий, немов краплина на склі, ти вдивляєшся у звичні обличчя людей і помічаєш їхню слабкість та беззахисність. Не перед вітром, а перед внутрішніми думками та мріями, які порушують таку звиклу обивательську впевненість.
Кіно, як і люди, що його творять або дивляться, також страждає від нещирості. Ніби граємося у гру за поблажливими правилами, даруючи собі та іншим дві години несправжньої дійсності та відредагованих почуттів.
А ще кіно часто страждає від того, що його намагаються переповісти. Чи ще гірше – зморалізувати. Це так само безплідно, як, наприклад, переповідати історію зародження справжнього кохання – замінити метафізику почуттів на штучно, хай навіть майстерно, підібрані слова. Проте більшість цього не розуміє і тому в багатьох сферах людського буття процвітає мелодрама, а у розмовах між людьми – напівправда. Насправді ж кіно – це мовчазна сповідь, на якій ти приймаєш власну недосконалість і погоджуєшся побачити себе збоку.
“Метч пойнт” – це фільм режисера Вуді Аллена! Сказати так – це як визнати авторський бренд режисера, але також і як засвідчити власну згоду на сеанс психологічного аналізу.
Тому будемо говорити про цей фільм як про зразок довершеності. Про який марно розповідати. Хоча є у ньому і глибокий соціальний вимір, і девуалізація кар’єризму, і гарна казка про людей добрих та не дуже добрих, і пристрасна любовна історія. Головне, що результат роботи режисера – довершений у виконанні фільм, у якому кожен крок і образ органічний. Фільм – небезпечний, оскільки виявляє справжню природу людини, про що ми рідко наважуємося говорити вголос і навіть несе загрозу проявити якісь наші риси.
Вуді Аллен – безумовно, класик сучасного кіно. Але навіть серед когорти кращих, він вирізняється сміливістю, з якою втручається у різні жанри, в тому числі ризиковані, а також творчою енергією, яка дозволяє йому створювати яскраві фільми упродовж декількох десятиліть. “Метч пойнт” – мабуть, один з кращих фільмів дуже плідного і талановитого американця, зроблений на європейському культурному та цивілізаційному ґрунті.
Витончений естет, режисер заповнює екранний простір красивими обличчями, вишуканими манерами, дорогим життям. Він віртуозно огранює світ британської еліти, вишліфовуючи кожне слово і кожний погляд. І власне на такому тлі, привабливому своїм блиском та розкішшю, він тонким скальпелем психологічного аналізу оголює людське підсвідоме, виявляючи справжню природу людей, дозволяючи прочитати приховані думки, які найчастіше заперечуються, та оголити вчинки, на які рідко наважуються.
Від режисури таких фільмів захоплює подих і тому відбирає слова. Адже це не мелодрама, хоча і про любов, і це не детектив, хоча і про вбивство. З іншого боку “Метч пойнт” – це таки мелодрама і таки детектив, популярні жанри, яким геній режисера додає нових вимірів. Це гра контекстами та стилями, відчути яку зможуть тільки по-справжньому проникливі люди та естетично багаті люди.
Олег Яськів
Like
Telegram