Коли серце рветься від болі та переживань, коли пульс відлунює словами гімну, коли кожним кроком намагаєшся наблизити перемогу, потрібно не забувати вливати у душу доброту. Вона скріпить так потрібні силу і твердість у незламний сплав. У переможців завжди глибша криниця добра. А зло завжди програє.

Фільм з дивною назвою “Мандарини” – насправді один з найсильніших фільмів року, знятий у кращих традиціях грузинського та європейського кіно.

“Мандарини” – дуже потрібний для українців фільм. Скажу навіть більше – потрібний і для притомної меншості росіян та всіх народів, заражених бацилою тоталітаризму. У координатах війни та ненависті він робить дуже невдячну, але потрібну справу – вибудовує лінію примирення і поваги. Добро у цьому фільмі проступає крізь залиту кров’ю та люттю землю. Християнські цінності взаємопробачення та любові до ближнього повільно проростають в понівечених тілах і душах злих чоловіків.

Дивне на перший погляд творче поєднання грузинських та естонських кінематографістів – насправді одна з підвалин успіху фільму. Складна і часто трагічна історія грузинського народу робить їхній кінематограф особливо органічним у таких темах. А естонська доля – північно-європейської країни, яка пройшла випробування радянським режимом зберігши протестантську етику та європейську душу, дозволяє проектувати такі події у площину правди. Дві маленькі країни створили велике кіно, яке увійде до когорти світової класики.

Вийшов тонкий, поетичний, насичений глибокими символами та справжніми переживаннями фільм про Абхазію – землю, яку Грузія втратила на початку дев’яностих. Втратила через втручання російського імперіалізму, чеченських найманців, місцевих сепаратистів та безпорадність власних лідерів. Вражаюча історія, яка трапилася в селі естонських переселенців, драматичний трикутник між представниками грузинського, естонського та чеченського народів, прив’язує цю нещасну дотепер землю як до материнської Грузії, так і до європейських цінностей.

Фільм разить, щемить і очищає. Здається, він навіть має силу по-справжньому змінювати людей.

На мою думку, “Мандарини” – кращий цьогорічний претендент на високу відзнаку Оскара за іноземний фільм і маю надію, що так і буде.

Треба розуміти, що такі фільми як “Мандарини” неможливо зняти під час війни чи навіть одразу після її закінчення. Тому українці прийдуть до такої ж сили власного шедевру тоді, коли рани загояться. А до того потрібно перемогти зло…

Zaza Urushadze, Mandariinid, 2013

Олег Яськів

кіно Грузії