Вміння робити зрозуміле кіно – особливий дар. На сьогодні, після тон целюлоїдного комерційного мотлоху, створити добрий сімейний фільм дуже складно. Доводиться пробиватися через ліс спрощень, ламати стереотипи, відбудовувати довіру до слова та вчинків героїв, повертаючи їм переконливу силу. Щоб створити простий і геніальний фільм про синів та їхніх батьків.

Простота фільму “І батько і син” відрізняється від інтелектуальної простоти братів Дарденн чи Жак Одіара. Її витоки слід шукати у японському світогляді, який шліфувався сотні років. В результаті дзен-буддистська стриманість та синтоїстська врівноваженість фільму приймається як невід’ємна, природня ознака його душі. Нічого показного, ніяких спецефектів, жодних ексцентричних сцен, карколомного монтажу та супергероїв. Навіть музика, яка супроводжує дію, розчинилася, здається, десь у міжчассі між бароко та сучасним мінімалізмом. Все у цьому фільмі готує вас до приголомшивої подорожі у глибину власного серця. Ніщо не повинно перешкоджати вам у проживанні особистісних драм героїв. Світ – лише мовчазний сад, у якому ти роздумуєш про свою головну життєву місію.

Японський режисер Хіродзако Корееда створив один з найглибших фільмів останнього часу. Витончена робота його думки нагадує складну гравюру на крихкому склі. До останньої хвилини фільм тримає у напруженому остраху почути незручні відповіді на складні запитання: що важливіше – голос крові чи сила виховання, соціальний успіх чи душевна гармонія. Проста на перший погляд особистісна дилема перетворюється на планетарну філософську проблему без однозначного вирішення.

Камерна хоч і трагічна ситуація внутрішньосімейних стосунків між батьком та сином, набуває глобального розмаху з цивілізаційним символізмом. Сентиментальна мелодрама, як це хибно здається на початку, стає високою трагедією античної сили. Хто ж може бути справжнім батьком – той хто дав життя чи виховав? Де межа між кар’єрним ростом та успіхом у власній сім’ї? Це головні, але не єдині запитання у фільмі, які відкривають перед глядачем браму сприйняття власної сутності.

Цього не могли не помітити на Канському фестивалі і стрічка отримала не лише приз за режисуру, але й відзнаку екуменічного жюрі. Ознакою справжнього усвідомлення сучасним суспільством своєї критичної моральної ситуації став значний глядацький успіх фільму практично на усіх континентах. Але не в Україні.

Ми невиправдано довго не зустрічались із далекосхідним кінематографом у нашому Кіноклубі. “І батько і син” – достойний привід виправити цю несправедливість. Це буде прекрасна зустріч. Повірте. Ви не пошкодуєте…

Hirokazu Koreeda, Like father, like son, 2013

Олег Яськів

кіно Японії, Хіродзако Корреда