In кіноклуб Олега Яськіва

Убивство на сімейному вечорі (режисер Едвін Бейлі, Франція, 2006)

Вечори повільно переходять у lento найповільніших барокових сонат. І свічки домашнього затишку вже довше горять. І діти щораз пізніше йдуть спати…

Колись, у доіндустріальну і неглобалізовану епоху, під такий уповільнений плин часу вголос читали романи, нерівномірно заповнюючи напівосвітлений простір віталень стишеною нудьгою аристократичного дармоїдства чи буржуазного марнославства. Інколи слухали живу музику, розганяючи віялами нав’язливі недосконалі ще парфуми. Звичайно, що й пліткували, пошепки чи подумки.

Зараз усе по іншому. І парфуми щораз досконаліші. І освітлення значно краще. І плітки про інше. Але в той же час мало хто читає уголос, мало хто грає для іншого. Ніхто не пише листів власним почерком. Нарешті закінчилося століття, а можливо, і тисячоліття.

Але незмінною залишається спрага за спокоєм, жага досконалої геометрії центру і периферії, коли у центрі – історія, а на периферії – ми, її слухачі. Ми хочемо щоб така історія витіснила хворобливу лихоманку, яка раптом перестала бути сном непочутих пророків, а підступно стала реальністю якось раптово об’єднаного людства. Ми шукаємо історій, яка поверне нас до притомності, стане уколом, яка виведе з параноїдальної коми.

Такою історією можуть стати довгі фільми. Такі, що можна дивитися самому або з рідними. Такі, що зможуть заповнити кілька вечорів, або ж одну довгу ніч, але не перетворяться на розтягнуту жуйку серіалів, яка смакує за зовсім іншими правилами.

Не так давно французи наважились посягнути на освячену культурну територію своїх одвічних інтелектуальних візаві англійців і зняли не мало не багато, але екранізацію Агати Крісті.

Не знаю чи першою була ця спроба, але однозначно першою з кращих. «Убивство на сімейному вечорі» – короткий міні-серіал, який забере у вас, ні навпаки, який подарує вам шість чудових, теплих, захопливих годин якісного детективу з англійським стилем (це автори бездоганно зберегли та відтворили) та французьким шармом (якого безумовно бракувало навіть найкращим англійським та американським екранізаціям королеви детективу).

За очевидними правилами жанру сюжет детективів не переповідають. Скажу лиш, але хіба щоби збільшити вашу інтригу, що хоча в основі фільму – романи з циклу про Еркюля Пуаро, знаменитого бельгійця тут не зустрінете. Зате з’явиться двійко колоритних детективів, звичайно французів (у фільмі всі герої стають французами), які суттєво урізноманітнюють психологічні портрети традиційних детективів письменниці.

Та й узагалі цілий фільм просякнутий французьким смаком до стилю, до витончених діалогів, тонкої психологічної гри, увагою до другорядних історій (чого особливо бракувало романам Крісті). У результаті отримали пікантну, несподівану і смачнючу страву за відомим рецептом (бо хто не читав Крісті?), яка заповнить тихою радістю та здоровою інтригою кілька ваших вечорів.

До речі, французам (і, мабуть, не лише їм) настільки сподобалася нова пара героїв-детективів, що невдовзі вони зняли уже справжній серіал за мотивами творів Агати Крісті “Загадкові вбивства Агати Крісті” з ними ж у головних ролях. До речі, і цей серіал вийшов чудовий – з окремо завершеними серіями, блискучим гумором, все тим же незмінним французьким шармом і значним поглибленням психологічної драматургії першоджерел. Він навіть спровокував англійців на культурну відповідь – британський серіал про комісара Мегре. Але це вже інша, також трішки детективна розмова…

Ви ж насолоджуйтесь цим маленьким шедевром. І пам’ятайте, що все буде добре. І точно краще, ніж у детективах Агати Крісті 😊…

Олег Яськів

, , , ,