In есеї

Обіцянка на світанку (режисер Ерік Барб’є, Франція-Бельгія, 2017)

Життя дарує нам два види любові. Одну ми найчастіше сприймаємо як захопливу, але непередбачувану стихію стосунків між чоловіком та жінкою, через яку так легко виражати власні емоції і ділитися чуттєвістю. З іншою, найчастіше тихою, і завжди безкорисливою, ми свідомо чи підсвідомо мріємо зустрітися, бо чекаємо, що вона здатна буде створити таке захисне і силове поле навколо нас, у якому наші мрії почуватимуться безпечніше. Найчастіше таку любов нам здатна подарувати матір (або ж батько, а краще коли обидвоє). З неї ми проростаємо, нею ми втягуємося у відкритий світ і вона ж не полишає нас навіть тоді коли нам здається, що вже не потребуємо жодної підтримки чи опіки. І нехай це видається банальністю – адже тему материнської любові ми наспівуємо ще мало не з дошкільних років – проте інколи саме особливі приклади такої любові, яка витягує з відчаю і приводить до успіху, стають яскравими доказами її сили та ефективності.

Фільм «Обіцянка на світанку» є екранізацією автобіографічного роману відомого французького письменника Романа Гарі. Сам Роман Гарі – доволі колоритна постать в історії двадцятого сторіччя. Генеральний консул Франції, кавалер ордену Почесного Легіону, герой другої світової війни, авантюрний письменник, який став подвійним лавреатом премії Гонкурів під кількома псевдонімами. Доля не поскупилася на пригоди та яскраві історії для цієї людини. Але найважливішою серед них стала історія любові його матері до сина. Ця любов стала провідною у житті письменника і саме вона допомогла досягнути слави та успіху хлопцеві-напівсироті, який через своє етнічне походження, часову і географічну локацію дитинства, а також матеріальне становище мав вкрай небагато шансів на успіх. Тому й не дивно що свою найкращу і автобіографічну книгу письменник присвятив своїй матері.

Дуже важливо, що і письменнику, і вслід за ним режисерові вдалося уникнути моралізаторської і педагогічної риторики, що завжди знижує силу мистецького твору. Навпаки, перед нами розкривається широка і яскрава картина життя Європи середини минулого сторіччя і водночас класичний «роман-становлення» молодої людини, у якому герой пізнає світ культури, політики і світського життя з непередбачуваним та інтригуючим переплетенням інтриг, пригод та інтимних спокус.

Але такі акценти, навіть з врахуванням концентрованої гравітації пристрасних міжособистісних стосунків, ще не гарантували, що самої біографії письменника та відважної любові його матері виявиться достатньо для створення більше аніж просто міцного європейського біографічного фільму. Проте «Обіцянка на світанні» дала світу кіно додаткову якість і зуміла виділитися серед численних аналогів. І ця якість лежить у художній площині.

Фільм прекрасно знятий і наповнений чудовою музикою. Робота з кольором та мізансценами створює вийняткову візуальну естетику. Любов у різноманітних проявах (а не лише материнська) просто виплескується з екрану і зволожує пересохлі почуття глядачів. Наратив фільму захоплює з перших хвилин: і не лише інтригою взаємостосунків, але й просторовими переміщеннями подій. Ми будемо супроводжувати героя від довоєнного Вільнюса (тогочасної Польщі), через французьку Ніцу аж до Північної Африки. Навіть попри геніальну гру Шарлотти Генсбур та сильну роботу молодої зірки французького кіно П’єра Ніне, другорядні актори майстерно інкрустували багату драматургію фільму. Додає свіжого колориту і хороший гумор, стримано, але завжди доречно розсипаний вздовж розповіді (цьому можна не дивуватись, адже Роман Гарі походив з єврейської родини).

Така увага до художніх вартостей підвищує фільм з ряду просто хороших біографічних стрічок до мистецького твору, який здобуває вагу як філософським змістом, так і психологічною глибиною.

У результаті вам гарантоване глибоке занурення в атмосферу часу та красивих чужих історій, яка ще довго “триматиме” після перегляду. А це є неодмінною ознакою високого кіно.

Тому насолоджуючись фільмом можемо вкотре подивуватися глибоким традиціям французького кіно та відзначити персональну майстерність режисера Еріка Барб’є, якому вдалося зібрати команду талановитих митців і створити витончене кіно, яке не поступається літературній основі. І, звичайно, що для багатьох цей перегляд стане хорошим приводом відкрити для себе творчість відомого у світі, але недостатньо популярного у нас письменника.

Олег Яськів

Éric Barbie, La Promesse de l’aube, 2017

, , , , ,