Осіння темрява, яка огортає наші вечори щораз наполегливіше, провокує на зустрічі з довгими затіненими історіями, які, немов кадри старих фотоплівок, проявляються  в психотерапевтичній атмосфері інтимних розмов та роздумів наодинці. Розгортаючи книгу чи вмощуючись перед екраном, ми чекаємо на досконалих співрозмовників, які промовлятимуть лише для нас. Вони розкажуть нам історії ненаших життів, у яких, немов у завітрених дощових калюжах, мерехтітимуть відблиски наших власних – відкладених підсвідомістю чи деформованих обставинами – непрожитих сюжетів.

Великий американський режисер Роман Поланський посідає окреме і особливе місце на кінематографічному Олімпі. Починаючи ще від перших, але вже радикально сміливих фільмів польсько-радянського періоду, і далі включно зі своїми американськими та європейськими роботами, він сміливо проникає у залаштунки приватного життя та еротичної підсвідомості, говорячи вголос про те, про що більшість мовчать. Саме тому багато його фільмів сприймалися як провокації та навіть викликали скандали, а сама особистість режисера, незважаючи на найвищі фестивальні нагороди та безумовний професійний авторитет, і досі сприймається неоднозначно серед колег, розділяючи кінематографічний світ на його переслідувачів та захисників.

Ось і “Гіркий місяць” виявився одним з найбезкомпромісніших і провокативних фільмів у біографії режисера. Історії двох подружніх пар на різних стадіях розвитку стосунків сплітаються в експресіоністичну картину людських пристрастей, потаємних бажань, гріхів і навіть збочень, які закручуються довкола теми сексуальності. Подорож круїзним лайнером стає для героїв також дорогою спогадів та безкомпромісного психоаналізу, дорогою очищення та ціннісного переосмислення стосунків, шляхом до порятунку або ж остаточного руйнування. Одна пара – молоді, респектабельні, стримані у вияві своїх почуттів американці, прагнуть потрапити на півроку до Індії, щоб скинути тягар суєти, змити коросту рутини і заразом освіжити свій, як їм здається, щасливий шлюб після семи років подружнього життя. Вони зустрічають іншу пару, яка нестримно притягує їхню увагу своїми незвичними стосунками, провокативною поведінкою та шокуючою історією кохання, якою ті діляться зі своїми новими знайомими. Ця історія піддає випробуванню моральні підвалини їхнього шлюбу, піддаючи сумніву фундаментальні основи цінностей любові, дружби, подружності.

“Гіркий місяць” як цілісний твір – це інтенсивний психотерапевтичний тренінг, який залишає домашні завдання. Він просякнутий еротизмом та пристрастями, які інколи сягають критичних для прийнятих у суспільстві форм. Тонкий психолог та бунтівний нонконформіст, режисер не стримуючи іронії, а подеколи і сарказму, відверто і анатомічно препарує природу подружнього життя, показуючи що насправді може ховатися за важкими завісами приватних таємниць. Як людина, що у приватному житті ніколи не ховалася за буржуазні маски благопристойності і навіть зазнавала переслідувань американського правосуддя за “аморальну” поведінку, Поланський і тут доводить своїх героїв до межових станів, коли випробуванню піддаються самі етичні підвалини кохання та однолінійна природа сексу.

Варто зазначити, що більшість фільмів Поланського – це екранізації. Причому його не цікавили стільки бестселлери, скільки книги, в яких він знаходив частинку себе. Це могли бути психологічні трилери за творами Айріса Левіна (“Дитина Розмарі”) та Артура Переса-Ріверте (“Дев’яті ворота”), або “театральні” психологічні експерименти драматургів Ясміни Рези (“Різанина”) чи Аріеля Дорфмана (“Смерть і дівчина”), це могли бути дослідження патологічних проявів сексуальності як у п’єсі Девіда Айвза (“Венера в хутрі”) чи у романі “Гіркий місяць” відомого французького інтелектуала, письменника та психолога Паскаля Брюкнера, який і ліг в основу даного фільму.

Проте Поланський суттєво розширює смислові межі роману Брюкнера, який концентрувався на дослідженнях сексуальних патологій. Лейтмотивом його фільму стають пошуки рівноваги у збереженні людської гідності між резонуючими коливаннями тілесної сексуальності та духовного кохання.

А ще Роман Поланський – неперевершений майстер атмосфери у кіно. Його фільми ретельно сконструйовані для створення співпереживання неповторності та свіжості відчуттів, якого б жанру вони не були.

Так і цей великий фільм – у буквальному значенні також – дивиться на одному диханні. Адже фірмовою ознакою Поланського, яка вирізняє його з-поміж інших кінокласиків і відображає величезну повагу до глядача, є вміння змістовно-розповідальною формою захоплювати і утримувати увагу протягом усього фільму уникаючи при цьому сценарних перверзій та пригодницьких карколомностей. Кожна секунда екранного часу “грає” немов нота у складній, ретельно продуманій симфонії. Діалоги та гра акторів, якими б провокативними вони не були, завжди залишаються природніми. Тому глядач гарантовано не нудьгує під час зустрічей з його фільмами, якими б психологічно “важкими” вони не були.

Досконала акторська гра є однією з ознак творчого стилю Поланського. Квартет головних героїв у виконанні Пітера Койота, Еманюель Саньє, Г’ю Гранта і Крістін Скотт Томас у цьому фільмі грають досконало свої складні психологічні партії. Цю гру доповнює і прекрасна музика Вангеліса.

У час свого виходу фільм не отримав належного сприйняття ані серед критиків, ані глядачів. Надто провокативною та відвертою вона виглядала. Проте з часом більшість прийшли до висновку, що це один з кращих фільмів у кар’єрі режисера і один з кращих фільмів десятиліття.

Сподіваюся, що ви переконаєтеся у цьому.

Олег Яськів

американське кіно, Г'ю Грант, екранізації, Еманюель Саньє, еротика, еротична драма, Крістін Скотт Томас, Роман Поланський, секс