Це тільки здається ніби нас мільярди. Це тільки мріється що тебе повинні любити. Насправді ми дивимося на світ крізь вузьке вікно, майже щілину, в яку заледве можемо простягнути руку допомоги чи для допомоги. Крізь тьмяне скло своїх клопотів ми заледве розрізняємо інших. І, врешті, а що інші зможуть побачити, коли наважаться поглянути у відповідь? Самотні очі у вузькій щілині суцільних стін?..

Ми хаотично рухаємося поміж коридорів стін, які прорізані мільярдами бійниць, за якими заховані історії чужих переживань та пригод, за якими б’ються пристрасті. Рухаємося наодинці, обтяжені скарбами спогадів та інтонаціями незавершених історій. І навіть раптовий вихід з лабіринту, коли все закінчиться, не зруйнує стін що розділяли, а поховає нероздаровані скарби під недописану мелодію ще одного проминулого життя…

Отаке відчуття холодного комунікативного простору двадцять першого сторіччя передає дивовижний шведський фільм режисера Ганнеса Голма «Людина на ім’я Уве». Комедійно-драматичний за жанром, він напрочуд точно відтворює емоційний світ сучасної європейської людини, яка, здається, ніби досягла всього про що мріяла її матеріалістична свідомість упродовж тисячоліть. А насправді такі фільми краще за соціологічні дослідження сигналізують про передчуття духовної кризи.

Скандинави володіють унікальним вмінням серйозно сміятися. Сміх у цьому фільмі не поверховий, а швидше екзистенційний, схожий на персонажа багатопланової п’єси – не головного, але й незамінного. Потрібно віддати належне режисеру, який обрав такий непростий і ризиковий шлях до найглибших емоцій глядача.

Дивовижно, але у такій формі – сплаві чорного гумору з домішками соціальної іронії і камерної драми стосунків фільм чутно промовляє про головні речі, які далеко виходять за горизонт подій. Кінемаграфічним пером він маркує суспільні трансформації, світоглядну еволюцію, етичну диференціацію сучасної європейської цивілізації.

Комедія про самотність – майже як казка про ненависть – здається неможливою. Насправді ж ми здогадуємося, серце нам підказує, що це історія про велику любов. Про велике серце, припорошене пилом невдач. Про чудо єдиноможливої зустрічі серед мільярдних проминань.

Фільм розповідає історію людини, яке зберегла гідність і духовне сприйняття світу, незважаючи на спокуси, невдачі, трагедії та прикрі субпродукти цивілізації. Фактично, це історія духовного виживання, яка захована під маскою дивакуватості. Це кардіограма зруйнованого під натиском суспільних проблем серця. Чоловік, якого у передпенсійному віці звільняють з роботи всього життя, який втратив улюблену дружину, кращий друг дитинства якого став інвалідом, виявляється цілковито самотнім у незрозумілому йому новому мультисотовому суспільстві, за правила гри в якому правлять бізнес-інтереси бюрократів, толерантність до емігрантів та холодна раціональність соціальних служб і правила гри якого він уперто не хоче приймати, фактично оголошуючи війну суспільству відчудження.

З такого сюжету значно легше було б зробити депресивну і менторську драму. Натомість автори (а слід вказати, що це екранізація бестселлера сучасного шведського письменника та колумніста Фредріка Бакмана) віднайшли легкий стиль кіномови, в якому просвітлення у глибини душі декоровані насправді комічними ситуаціями, яких ми, заклопотані і перевиснажені, щоразчастіше не помічаємо. Такий підхід додає фільму невагомої легкості сприйняття і вірогідності глядацького розуміння. Не даремно фільм був висунутий на Оскара як кращий делегат від Швеції.

За духовною ж конституцією фільм «Людина на ім’я Уве» є продовженням традицій скандинавського кіно, з їхнім по-християнськи чесним і бунтівливо відважним зануренням у глибини свідомості. Можливо, причиною цьому довгі темні вечори, що сприяють роздумам або ж рівновіддаленість від епіцентрів цивілізаційних змін.

Формула життя не містить констант любові, дружби, співпереживання. З неї складно отримати універсальні розв’язки успішності, оскільки вона містить унікальні компоненти, невідомі іншим. Тому врешті і залишається так і нерозгаданою.

Відкривати ж для себе цей фільм – це як пізнавати іншу людину – потрібно обережно, приймаючи невідомі звички і незвичні погляди, повільно з-по-ріднюватися з нею у часі і просторі. І у якийсь момент фільм вросте у вас, стане частиною вашої історії і ви врівноважите власне дихання з його стриманим moderato. Далі буде міцний чай у теплій кав’ярні під холодний скандинавський вітер за вікном і нові захоплюючі історії про велике серце героя…

У Кіноклубі, де на вас чекають.

Олег Яськів

Hannes Holm, En man som heter Ove, 2015

04 грудня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

бестселлер, кіно Швеції, Оскар за кращий іноземний фільм, скандинавське кіно, шведське кіно