In есеї

Кохання в холодному кліматі (режисер Том Гупер, Великобританія, 2001)

Немов мережана скатертина, історія покриває наші беззахисні долі. Від самого народження, через дитинство, сповнене мрій, крізь молодість, наповнену помилками і до зрілості з пригоршнями мудрості – ми приміряємо на власне життя час, у якому живемо, відчуваємо дотик його благостей і тертя його труднощів. Час витесує наші особисті історії з безмежності можливостей, як і ми творимо його історію єдиноможливою. І якщо хтось вищий обирає для нас час, то вже ми самі пишемо власну історію…

Такою історією, не безособово соціально-політичною, а приватною, навіть інтимною, для більшості є шлях любові. А хіба може бути кращий спосіб говорити про час, ніж розповісти про жінку в її епоху.

Британський фільм “Кохання в холодному кліматі” – це унікальна кінематографічна кардіограма жіночого серця, яку записують упродовж переламної епохи середини двадцятого сторіччя. Цей час, який наркотично п’янив у безтурботні тридцяті, насправді готував ідеологічні та класові пастки для відмираючої аристократії та слабких демократій, руйнуючи не лише державні устрої, але й людські життя.

Жіноча доля – чутливіша до змін, крихкіша від потрясінь. Можливо, тому у фокусі фільму, який є екранізацією роману відомої британської письменниці Ненсі Мітфорд, історії молодих дівчат з аристократичних родин між двома світовими війнами. Сестри та кузини, близькі з дитинства, скуті ритуальними правилами та обов’язками, плетуть мереживо власних доль, намагаючись вирватися з лабіринту умовностей у прагненні розпочати повноцінне життя замість його імітації.

Талановитий англійський режисер Том Гупер, якого ми тепер знаємо також і за оскароносним фільмом “Король говорить” та сміливим фільмом “Жінка з Данії”, у цьому фільмі безумовно створив масштабну картину своєї батьківщини та її людей. Але особливістю його стилю стала вражаюча інтимність деталей, проникнення крізь тонку, але непрозору для багатьох чоловіків завісу жіночої підсвідомості і таємниць.

Але це ні в якому разі не жіночий фільм! І тим паче не монохромний фільм про дівочі мрії. Тому що чоловіки відіграють у ньому чи не вирішальні ролі. Зрештою, як і в житті. А жінки різних поколінь є повноцінними учасниками “діалогу пристрастей”, а не статистами на тлі дівочих історій. Швидше, цей фільм – така собі контрасна шахівниця яскравих характерів, де переплітаються життєві стратегії, кар’єрні комбінації та емоційні ходи. Головна вартість цього фільму – у його емоційності та здатності викликати співпереживання.

Літературна основа тонізує динаміку фільму та ювелірно відфільтровує діалоги, залишаючи лише найбільш яскраві зразки британського гумору, соціальної іронії, урочистої мови аристократії, пафосу чоловічих розмов та інтимного шепіту жінок.

Драматичні історії героїнь та героїв повноводною рікою вливаються у героїчні сторінки військового часу, який розшматував не лише держави та імперії, але й аристократію як стан. А розкішний кольоровий букет надій по-осінньому посмутнішав, коли вписався в інтер’єри доль чоловіків та жінок.

І цей процес не припиниться. Допоки живуть люди, допоки хтось понад нами тремтливою і може й невпевненою рукою кладе наші життя на тканину часу. І вже на цій чистій тканині час і кохання прокладають неповторне мереживо особистої долі. Яку не можемо передбачити…

Олег Яськів

Tom Hooper, Love in a cold climate, 2001

, , ,