In есеї

Добридень, смутку (режисер Отто Премінгер, США)

Літо, немов довгоочікувана зустріч, вривається в наше розхвильоване життя. Переписує плин днів, змінює інтонацію мрій, перефарбовує фрагменти спогадів. Час ніби призупиняється, розтягуючи вечори і вириваючи ночі з пітьми неспокійних сновидінь. Благодатна пора для прохолодного смутку за нереалізованими історіями та нездійсненними версіями власного життя.

Саме час привітатися зі смутком, зустріти його у всеозброєнні сонця, вина і моря. І, безумовно, доброї книги або ж фільму, а ще краще одного в другому.

Екранізація одного з ключових романів видатної французької письменниці Франсуази Саган “Здрастуй, печаль” – як елегантний комплімент від літа. Вона розгортає історію відпочинку молодої героїні на березі Середземного моря у товаристві батька, його коханки і подруги покійної матері. Легкий на перший погляд сюжет, немов морське дно, приховує багато відтінків смутку. Роман, а слід за нею і фільм, «відобразив настрої та позицію молодого покоління, що починало жити після величезного потрясіння, якого зазнав світ у роки війни, коли загинули дотеперішні уявлення про Добро та Зло, дотеперішні моральні цінності, колишні заборони і табу” (Ж.Ворден).

Американський режисер Отто Премінгер, до речі народжений на українській землі у Вижниці, делікатно обійшовся з літературною першоосновою дебютного роману письменниці, який зробив її відомою у світі (і був написаний у 19 років!). На головні ролі він запросив молоду дебютантку Джин Сиберг, американську акторку, яка невдовзі стала символом французької “Нової хвилі”, знявшись у культових роботах Годара та Шаброля і британську акторку Дебору Керр, яка у свій час була уособленням жіночої шляхетності.

Володіючи тонким відчуттям стилю і діалогів, режисеру вдалося у цій класичній екранізації перевершити значно пізнішу спробу французів. Французька Рів’єра, вечірній рок-н-рол на набережній, підступні коктейлі в ресторанах, не розмили драматичної глибини історії і не спростили характерів героїв. Фільм акцентує перед глядачем питання про межі моралі, кохання, ревнощів та пробачення, зберігаючи присмак і шарм епохи великого американського кіно. Ця епоха, як і роман, віддалені від нас часом, що дозволяє нам краще розгледіти світло вічних цінностей.

Не сумніваюся, що виросло декілька поколінь, які люблять Франсуазу Саган. Тож подивіться свій улюблений твір, розфарбований магією кіно…

Олег Яськів

Otto Preminger, Bonjour tristesse, 1958

, ,