On 1 жовтня In есеї Like

Помста (режисер Сюзан Бір, Данія-Швеція, 2010)

Зачудовані розвитком цивілізації – стрімкою еволюцією ґанджетів, економічних союзів, валюти, двигунів, хитросплетінням туристичних маршрутів з місцями де можна дорого поїсти – ми трохи здивовано помічаємо як полишають нас звичні – привиті батьками, казками чи церквою – цінності. Наша мораль прослизає, немов вода крізь пальці. У її стрімко маліючому дзеркалі ми ледве встигаємо помітити відбиття власного напруженого обличчя. Відкритого до змін, від них же розгубленого.

Отакий холодний осінній вітер духовно-моральних трансформацій давно вже гуляє рівнинами та схилами старої Європи. Ми до неї прагнемо прихиститися. Тож треба бути готовими, що і нам буде холодно. Та нам уже холодно, в країні, де все, а не лише мораль, в шкереберть…

Найкращі розуми світу усвідомлюють небезпеку таких некерованих змін. Найталановитіші митці намагаються своїми творами врятувати людину. Повернути їй опору та впевненість. Нагадати, що нанотехнології, гендерна та інші рівності малого варті, якщо зникне милосердя, терпимість. Любов, врешті-решт.

Скандинавське кіно, як і їхні ж музика та література, завжди вміли знаходити правильну тональність і фокус розмови з людиною. Починаючи від Дрейєра, згодом Бергмана і тепер Трієра, їхнє кіно суворим протестантським контрапунктом веде фугу про людину у сучасному світі. Виходить вражаюче переконливо. Американські моралісти, азіатські імітатори, французькі сентименталісти відстають від стриманих скандинавів майже на відстань справжності.

Фільм «Помста» данської режисерки Сюзанни Бір – один з кращих зразків такого кіно – чистого, чесного, сильного. З притаманною своїм великим вчителям глибиною режисер розглядає основні кризові вектори стосунків сучасної людини, причому як дорослого, так і підліткового віку. З притаманною для жінки м’якістю вона любить своїх персонажів та глядачів і тому залишає їм надію.

В епіцентрі фільму не помста як елемент бойовика чи сімейної мелодрами, а значно масштабніші дилеми насилля і терпіння, агресії та покори, егоїзму та любові. Світ дорослих і світ дітей однаково розірвані. Відновити їхню гармонію складно. Але потрібно.

Як сучасна європейка, Сюзанна Бір уникає прямих релігійних відтінків, але як справжній митець – не може без них обійтись. Зрештою, інша назва фільму, з якою він демонструвався у США та деяких інших країнах – “У кращому світі” є більш промовистою. Фільм сплетений у настільки складний клубок інтонацій та ліній, що змушує проживати кожну хвивину екранного часу і переживати своїм болем та своїми думками.

Фільм знайшов свого глядача і розуміння критики не лише в Європі, але й в Америці. “Оскар” за кращий іноземний фільм – мабуть, найоб’єктивніша нагорода з можливих у кіно, адже примирює Америку та Європу. Це той рідкісний приклад, коли мова, стиль, дух фільму зрезонував зі світом, виявивши тим самим його спільні рани.