М’якими переливами фарб осінь проявляє контури наших почуттів. Позаду легковажне літо, попереду чорно-біла зима. Вже котре літо і чергова зима, ніби станції на шляху до нашого повернення. Між ними осіння дорога, з розмитими немов пензлем кольорами і часом – безцінним часом на роздуми. Під шелест сторінок календаря, хвости туманів та скляні рельєфи дощів проминають події – реальні та уявні, залишаючи по собі образи наших мрій. Звичайно, ми хочемо бачити себе героями романів тому що підозрюємо ніби кожен з нас живе у якійсь книзі або фільмі і що це частина великої гри Бога, нашої з ним персональної партії.

Гра з почуттями – немов частина щоденного ритуалу – додає вимірів нашому життю. Додає йому, немов крихти спецій, сум, ностальгію, розлуки та прощання. Так отримуємо персональний присмак кохання, таємну формулу любові та дружби, про яку знаєш лише ти і твій незбагненний партнер по грі, якій немає кінця.

Фільм британського режисера Іена Софтлі “Крила голубки”- чи не найкращий супутник в осінній подорожі. М’яка, як і прізвище режисера, яскрава, як картина прерафаелітів, історія про кохання, навіть декілька історій про кохання між трьома героями – чоловіком та його жінками.

У декораціях епохи модерну розгортається чуттєва історія, вигадана класиком літератури Генрі Джеймсом сторіччя тому. Вона, як і належить класичному роману, декорована роздумами про рівність жінки, про її свободу, про світ усталених правил, з яких жінці і зараз нелегко вирватись.

Візуальне обрамлення цієї історії насправді бездоганне. Цей фільм можна дивитись лише заради костюмів та інтер’єрів. Або ж прекрасної гри красивих візуально – знову ж таки, як і пасує стилю модерну – акторів Гелени Бонем Картер, Шарлотти Ремплінг, Елізабет Макговерн та шармовитого Лайнаса Роуча. Музика Едварда Шімура настільки органічна часу та обставинам дії, що її неможливо відділити від фільму.

Окремими персонажами, які роблять “Крила” особливими, є архітектурний танець двох міст – Лондона і Венеції, на тлі яких відбуваються події. Вони якнайкраще декорують драму почуттів головних героїв і тому зняті оператором Едуардом Серра особливо натхненно.

Зрештою, кожна чужа історія – це завжди трохи і наша історія. У цьому фільмі ви, безумовно, побачите не себе, якого знаєте, а можливо, себе, яким ще можете стати. В усякому разі гра продовжується.

І що б не відбувалося з екранними героями нашого фільму, чи що б не відбувалося з героями ваших персональних історій, поразки у цій грі не буде, адже ми знаємо що врешті-решт переможе любов…

Олег Яськів

Iaen Softley, The wings of the dove, 1997

американське кіно, Генрі Джеймс, Іен Софтлі, Хелена Бонем-Картер