In есеї

Спогади про майбутнє (режисер Джеймс Кент, Великобританія-Данія, 2014)

Повільно, але впевнено наша країна наближається до великого свята свободи. Непростий шлях і ще довга дорога до спокою. Але душа просить віддзеркалення радості у мистецтві, яким омиваємо душу. Ми вже звикли у Кіноклубі сприймати кіно не як екранне шоу, а як довершене естетично і глибоке змістовно джерело відповідей про найважливіше у житті.

Прекрасний, немов вечірня мелодія, британський фільм “Спогади про майбутнє” (або “Заповіти юності”), пастельними, але пронизливими мазками розповідає про долю молодого покоління, яке було зруйноване першим колективним божевіллям людства, яке історики називають першою світовою війною. Досконалу культуру передвоєнної Британії – з високими манерами, юнацьким мріями, довершеною освітою, кодексом честі, мистецтвом садів та гідністю прислуги – перемелює у зловісній пащі хижий непередбачуваний звір історії.

Водночас це надзвичайно глибокий і делікатний у деталях фільм, в якому війна залишається у світі тіней, а перед глядачем – лише людські переживання, розірвані мрії, втрачені любові. Цей фільм про людей – сильних, справжніх, молодих, вірних. Недаремно головна героїня – жінка, молода дівчина і саме її очима ми бачимо цей викривлений світ. Фактично у світовому кінематографі це чи не перший “жіночий погляд” на війну. Можливо, через це самої війни, з її натуралізмом та жорстокістю, що притаманне чоловічому погляду, у фільмі немає. Зате є багато болю, чекання, зітхань та роздумів. І … прекрасної кінематографічної роботи: зйомки, інтер’єри, костюми, музика, акторська робота – все слугує для відтворення духу прекрасної Belle-Epoque.

Важливо також, що історія, розказана у фільмі, справжня. Це екранізація опублікованих у 1933 році мемуарів письменниці Вери Бріттейн, яка будучи студенткою Оксфорду, захопленою літературою, молодою поетесою, пішла на війну добровольцем-медсестрою і втратила у ній своїх найближчих чоловіків. Трилогія спогадів Бріттейн, яка в оригіналі називається “Заповіти юності”, до сьогодні вважається однією з найважливіших гуманістичних книг, у якій відображений голос “втраченого покоління”, а екранізація режисера Джеймса Кента – найкращим візуальним втіленням “голосу миру”, яким була для міжвоєнної Європи Вера Бріттейн.

Великою заслугою режисера є те, що на тлі жорстокої війни, він описує  у першу чергу красу світу та силу людської любові. У такому розрізі фільм набуває не лише антивоєнного, але навіть більше – християнського звучання, залишаючись одним з найсильніших голосів гуманізму у наш сліпий до людських страждань час.

Найкраще, що ми можемо зробити напередодні свята Незалежності держави – це зміцнити силу духу та любові. Щоб перемогти зло явне і неявне та залишити дітям та внукам простір чистий від зла і несправедливості.

З Днем Незалежності вас, мої вірні та віддані друзі!

Тільки сильні духом та світлі серцем перемагають.

Олег Яськів

James Kent, Testament of Youth, 2014

Зберегти

, ,