Історичні фільми, попри їх чисельність, високі бюджети та привабливість для мас, знімати дуже складно. Як правило, це за умови що режисер талановитий, намагаються в деталях відтворити костюми, звуки, їжу, зброю епохи. І практично недосяжними залишаються характери, думки, а відтак, дух минулого. Адже формула “знімати історичне кіно” згідно стандартів мислення сучасної людини – величезна фальш, про яку здогадуються лише нечисленні поціновувачі культури та історії. Тому й маємо чимало дорогих історичних блокбастерів, які насправді є більш чи менш талановитими казками на теми з історії…

Видатному французькому режисерові Патрісу Леконту вдалося майже неможливе – передати дух епохи. Причому дуже цікавої епохи, яка передувала кардинальним змінам, що породили сучасний світопорядок. Друга половина вісімнадцятого сторіччя – найкращий шмат інтелектуального пирога, який можна з насолодою куштувати всім поціновувачам філософії, музики, літератури, кохання, інтриг та революцій.

У цьому чудовому, світлому та розумному фільмі ви знайдете все необхідне для справжнього задоволення: витончений гумор, глибоку драматургію характерів, майстерне предметне відображення епохи, чудову акторську гру. Сміх у цьому фільмі – високий, тонкий, цінний елемент цивілізаційної гри, а конфлікт – як запрошення у приховане, але справжнє життя людини.

У такому своєрідному дзеркалі можна побачити не лише такий рідкісний “дух епохи”, але й справжню “комедію людського життя” – ту, яку намагалися відтворити у своїх творах кращі письменники людства.

4 нагороди Сезар (в т.ч. кращий фільм та режисер, костюми та декорації), приз Британської академії за кращий фільм.

Ridicule, Patrice Leconte, 1996

Олег Яськів

1996, володарі Сезару, кіно Франції, Патріс Леконт, призери Британської академії