In есеї

Насмішка (режисер Патріс Леконт, Франція, 1996)

Історичні фільми, попри їх чисельність, високі бюджети та привабливість для мас, знімати дуже складно. Як правило, це за умови що режисер талановитий, намагаються в деталях відтворити костюми, звуки, їжу, зброю епохи. І практично недосяжними залишаються характери, думки, а відтак, дух минулого. Адже формула “знімати історичне кіно” згідно стандартів мислення сучасної людини – величезна фальш, про яку здогадуються лише нечисленні поціновувачі культури та історії. Тому й маємо чимало дорогих історичних блокбастерів, які насправді є більш чи менш талановитими казками на теми з історії…

Видатному французькому режисерові Патрісу Леконту вдалося майже неможливе – передати дух епохи. Причому дуже цікавої епохи, яка передувала кардинальним змінам, що породили сучасний світопорядок. Друга половина вісімнадцятого сторіччя – найкращий шмат інтелектуального пирога, який можна з насолодою куштувати всім поціновувачам філософії, музики, літератури, кохання, інтриг та революцій.

У цьому чудовому, світлому та розумному фільмі ви знайдете все необхідне для справжнього задоволення: витончений гумор, глибоку драматургію характерів, майстерне предметне відображення епохи, чудову акторську гру. Сміх у цьому фільмі – високий, тонкий, цінний елемент цивілізаційної гри, а конфлікт – як запрошення у приховане, але справжнє життя людини.

У такому своєрідному дзеркалі можна побачити не лише такий рідкісний “дух епохи”, але й справжню “комедію людського життя” – ту, яку намагалися відтворити у своїх творах кращі письменники людства.

4 нагороди Сезар (в т.ч. кращий фільм та режисер, костюми та декорації), приз Британської академії за кращий фільм.

Ridicule, Patrice Leconte, 1996

Олег Яськів

, , , ,