Не викликає сумніву шляхетний вплив культури не лише на вираз обличчя людини, але й на будову її душі. Однак, незважаючи на це не полишає відчуття, що культура та гуманізм – ці найвищі здобутки сучасної цивілізації – ускладнюють шлях людини до Бога. Колись було простіше: майже не було сумнівів, а спокуси залишалися вкрай примітивними і тому легкими для подолання. Така екзистенційна невпевненість останні два сторіччя породжувала небезпечну аритмію духовного життя інтелектуалів.

Історія життя Франциска з Асизів – найкоротша сполучна ланка між земним і неземним життям людини. Вона все ще залишається рідкісним дієвим аргументом на користь дороги з Богом. Можливо, саме тому Франциск для католицької церкви – «найсвятіший зі святих», бо приклад його життя продовжує змінювати людей, конкуруючи з медіа, Інтернетом, фінансовими біржами та глобалізацією.

Велика італійська режисера Ліліан Кавані двічі приступала до життя Франциска. Їй довелося конкурувати зі схожими фільмами кількох великих кінорежисерів, також причарованими постаттю Франциска (Р. Росселіні, М. Кертіц, Ф. Дзеффереллі). Хто-зна, можливо через це, а, можливо, тому, що жінка, другий фільм їй удався найкраще. Адже лише вона зрозуміла, що Франциска повинен зіграти саме Мікі Рурк – епатажний актор, який у той час був яскравим втіленням тілесної краси і земного життєлюбства. Що повернення до Бога такої людини відповідатиме духу історії та логіці віри.

Фільм вийшов справді добрий. Йому аплодували на фестивалях, над ним плакав папа Іван Павло ІІ. Він навіть виправдав Кавані в очах антифашистських спекулянтів, які цькували режисера за фільм «нічний портьє». Сьогодні він приходить до нас, щоби силою життєвої історії та кіно мови нагадати, що ми, у всеозброєнні науки, техніки і маскульту, залишаємося такими ж дітьми Божими, як і на тисячу років старший життєлюб Франциск.

Переконайтеся…

Francesco, directed by Liliana Cavani, 1989

Олег Яськів

Зберегти

"Франциск", кіно Італії, німецьке кіно