Літній настрій, який приносить ілюзію спокою та уповільнення робочих процесів, неминуче перемішується теплим вітром з настроєм на кохання, яке також сповнене ілюзій очікувань. Але ми легко віддаємося цій грі з уявою, з почуттями, з історіями, бо сподіваємося поповнити сили для справжніх почуттів, які знадобляться згодом у реальному житті.

А почуття у цьому тонкому, майже прозорому, як легка тюль на літній терасі, фільмі звисають з губ і пальців, слів і поглядів, немов краплі поту на сонці або ж після ночі кохання. Їх важко упіймати, переповісти логічною оповіддю, аргументувати правильними мотивами. Ці почуття і справді схожі на ілюзію. Але – лише схожі. Насправді ж уважний глядач помітить у їхній крихкості велику силу.

Режисерці та сценаристу було вкрай важко передати таку мікроструктуру розповіді, не втративши при цьому чіткості в ідеях і переконливості в емоціях. Але сміливим відкриваються брами і в результаті вийшла збалансована, глибока драма про кохання, яке вміє чекати і терпіти.

Перед нами зворушлива ретроісторія, яка відблискує мотивами великих романістів Томаса Мана та Льва Толстого, сміливо сплітає реальне та уявне , стираючи між ними межі і підіймає складні філософські та моральні питання. Події відбувають в середині минулого сторіччя. Молоду дівчину, спраглу тілесного і духовного кохання, яка перебуває на межі нервового зриву від його недосяжності, стурбовані батьки видають заміж за чоловіка хоч і дещо нижчого соціального статусу, але такого який підкуповує своєю надійністю та вірністю. Перебуваючи на лікуванні у санаторії, героїня зустрічає пораненого офіцера, в шляхетний образ якого вона романтично закохується. Але ця історія вийшла б надто простою, якщо б звично розвивалася та закінчувалася.

У фільмі задіяна пара зіркових французьких акторів – Маріон Котіяр та Луї Гарель. Котіяр вкотре демонструє свій драматичний талант, зігравши надломлену, крихку людину, яка заплуталася у почуттях та бажаннях. Висока, статна, красива акторка випромінює непогамовану сексуальність та жагу любовних почуттів. Натомість новітня зірка Луї Гарель, з його декадентною вродою, отримав менш драматичну роль, проте прекрасно зобразив романтичний образ мужнього офіцера, який так вабить чутливих та самотніх жінок.

Але незважаючи на силу акторської гри, цей фільм у першу чергу – приклад успіху усіх його складових. Фільм дуже чутливий у візуальній стилістиці. Окрім музики, яка тихими звуками лягає на страждаючі серця героїв, а лейтмотивом композиції “Червень” з фортепіанного циклу “Пори року” Петра Чайковського додає фільму дрібку академізму та пригоршні ліризму, власне операторська техніка і монтаж немов прагнуть передати у візуальній динаміці вібрації зовнішнього світу, які людина здатна відчути, відкриваючи йому свої почуття: відчути землю босими ногами, холодну ріку на своїх стегнах і лоні, промені сонця на щоках та губах.

Фільм “Ілюзія кохання” – справжнє дослідження кохання, яке повільно розвивається крізь роки. Але це також елегійна розповідь про вірність і терпіння – почуття, без яких неможливе щаслива любов і міцний шлюб.

Ми знову пересвідчуємося у майстерності французьких кінематографістів розуміти природу людської драми та вмінні переказувати її мовою кіно.

А нам, глядачам, залишається вчитися розуміти мову мистецтва і прочитувати сенси, які стануть опорою під час наших життєвих мандрів поміж ілюзій, надій та розчарувань.

Олег Яськів