Суха і сіра зима невмолимо розчиняє кольори з наших мрій. Здається, шо навіть сонячне світло розсіюється якось непомітно і не тішить око відбиваючись на кристаликах снігу. А загублена свіжість морозяного ранку не нагадує про затишок домашньої оселі, де гріється любов. У холодному повітрі краще чути голос ближнього, навіть якщо це незнайомець, який готовий допомогти. Здається, що навіть мікроби людських слабкостей у справжню зиму замерзають і вже не так заважають портретуванню душі.

Ми наблизимося до такої зими. Розгублені перед поведінкою природи, засмучені поведінкою людей, розчаровані власними слабкостями. Ми прикличемо таку зиму, бо вона нам потрібна бодай у думках щоби знову нагадати про власну незахищеність перед обставинами життя, щоби повернути віру у щирість співчуття, щоб віднайти сили для справжньої любові та знову повірити у неймовірну силу людського милосердя.

Таким зимовим сном, таким наближенням до людської душі може стати фільм «Милосердя» німецького режисера Матіаса Гласнера. У ньому є всі необхідні інгредієнти глибокого психологічно та художньо багатовимірного кіно.

Це спільна робота німецьких та норвезьких кінематографістів, а сценарій написав данський автор. Тому фільм поєднує найкращі ознаки північноєвропейського кіно. Тут немає ані натяку на спекулятивну комерційність, штучну мелодраматичність, артхаузну зарозумілість. Тільки чиста «кінематографічна плоть», тільки вражаюча історія живих людей, тільки безкомпромісний психологічний аналіз вчинків та емоцій, і на вершині – велична кода людського духу.

Фільм справді вражає сюжетною історією. Настільки, що навіть дивитися його на початках моторошно. Але не через те, що у ньому є якісь страхітливі сцени чи моральні виверти. Навпаки, саме життєвість історії, її висока потенційність стати реальною для кожного стає справжнім викликом. Але прийняти його необхідно. Тому що фільм є матрицею як для самоаналізу, так і для повернення віри у людей. У можливість справжніх почуттів, на які ти можеш розраховувати.

Фільм розповідає історію подружжя, яке, для того щоб зберегти і відновити почуття вирушає на крайню північ Норвегії, у віддалене маленьке містечко, де все життя обертається довкола газодобування. Він працює на підприємстві, вона – служить у лікарні-госпісі, доглядаючи за безнадійно хворими. У якийсь момент стається трагедія, яке піддає випробуванню не лише їхні почуття, але й саму моральну систему координат.

Режисер та сценарист творять складну поліфонію фільму. Довкола драми головних героїв, переживаються менші, але не менш важливі історії інших персонажів, які орнаментують моральний етос фільму. «Милосердя» стає величним гімном людській небайдужості, совісті, співчуттю, дружбі, любові.

Фільм бездоганно скроєний. Талановита операторська робота польсько-данського майстра Якуба Бейнаровича цілковито занурює у зимову сніжну естетику, автентична музика – як джазова, так і народна норвезька – створює атмосферу понадчасовості, інтернаціональний акторський склад (німці, австрійці, норвежці) надзвичайно переконливо відтворює складні емоційні ролі своїх персонажів.

Таких фільмів, які б настільки відверто говорили про надзвичайно тонкі, глибоко приховані людські переживання і справді мало у світовому кіно. Це дивовижний успіх німецького кіно, який навряд чи відбувся би без співпраці зі скандинавами. Знову ж таки, коли говоримо про найкращі фільми північних країн, то відзначаємо суворий протестантський контрапункт, яким пронизане їхнє кіно, хоча у даному фільмі і немає жодної прямої християнської рефлексії.

Такі фільми, поодиноко з’являючись, виправдовують ціле кіно. Виправдовують навіть мільярди доларів, викинутих на створення штучних, комерційних і в принципі непотрібних фільмів. Адже саме такі маленькі шедеври, як «Милосердя» і боряться за людину, допомагають їй, а інколи навіть і рятують у такому складному і холодному світі..

Цей фільм вразить вас і залишиться з вами надовго.

Олег Яськів

Берлінський кінофестиваль, драма, європейське кіно, німецьке кіно, психологічна драма, скандинавське кіно