Осінь, невпевнена у намірах і тривожна у сірій похмурості, нарешті повільно стала переходити у зимову кришталевість. Її останні безбарвні і байдужі дні для українців наповнені гіркими спогадами та печалями за обірваними мріями мільйонів. У ці дні ми вглядаємося у минуле, шукаючи у ньому коди для майбутнього.

Новий польський фільм «Холодна війна», впевнений, пройме кожного, хто бодай трохи застав той час, або ж просто вміє кохати. Тому що він про минуле, але не в політичних барвах. У ньому немає майже нічого від “холодної війни” між двома політичним системами, у ньому немає карикатурних вождів, безжальних репресій, страждань мільйонів. Все це винесено у смислове тло фільму, яке, немов невидима чорна матерія, впливає, але майже не проглядається за прекрасною, достойною Шекспіра історією кохання, яка скульптурно виокреслюється на тлі ранніх радянських 50-х.

На моє переконання – це один з кращих світових фільмів останніх років. Так дуже рідко знімають навіть найбільш талановиті західні режисери. Тому що вони просто не відчувають той час. А досвічений і талановитий польський режисер Павел Павліковський якраз вміє чути ту минулу епоху. Причому слухає він її розрізняючи глибокі почуття та драматичні переживання окремих людей, а не мільйонних мас. А ще – і це він продемонстрував у своїх попередніх роботах, зокрема в Оскарівському тріумфаторі “Іді” – він володіє рідкісним талантом мислити світ в кінематографічних образах, відчуваючи вагу метафор, алегорій, значення композиції кадру.

Тому фільм нагадує ікону, намальовану людською пристрастю та відчаєм, напівстерту зі стін храму нашої пам’яті.

В основі сюжету фільму – пристрасна історія кохання між жінкою та чоловіком, яка відбувається на тлі холодної війни 1950-х років. Драматична траєкторія кохання героїв простягається від Польщі та Югославії через Берлін і аж до Парижу і розвивається під психологічним тиском прагнення вирватися з тенет тоталітарного режиму. Трагічно, що саме кохання стає тим невидимим, але найміцнішим зв’язком, який ускладнює рух до свободи і унеможливлює особисте щастя.

Прекрасна операторська робота, бездоганна акторська команда, глибока образність авторського мислення утворюють герметичний простір, в якому розвивається трагедія кохання двох невільних сердець.

Фільм повертає нас в ту епоху, з якої український народ намагався відчайдушно відірватися. Полякам повезло більше і для них радянський період виявився значно м’якшим, ніж для українців. Вони зберегли нехай і у деформованому вигляді власну державу, мову, національну ідентичність.
Але тим не менше багато спільного з авторитарного минулого зустрінемо ми у цьому фільмі. Головно – задушливе відчуття безвиході, тотального переслідування, знецінювання найтонших відтінків інтимних переживань.

Цікаво, що емоційним тлом історії стає народна пісня, в тому числі українська, яка дозволяє глибше промалювати силу почуттів героїв.

А ще фільм майстерно працює з часом: хронометражно короткий, камерний за масштабом, він настільки насичений драматичними переживаннями, несподіваними сюжетними поворотами та справжньою любовною пристрастю, що викликає відчуття неминучого емоційного «ядерного» вибуху. Така внутрішня напруга свідчить про великий талант режисера і художню силу фільму.

«Холодна війна» заслужено отримала багато фестивальних нагород, а від Польщі була висунута на Оскар як кращий іноземний фільм.

Особливо актуально фільм звучить для нас, українців, у дні, коли згадуємо трагічні події з української радянської історії і стоїмо перед вірогідною загрозою реставрації імперії зла у модифікованому гібридному вигляді.

Нагороди: кращий режисер на Канському кінофестивалі, кращий європейський фільм Європейської академії

Олег Яськів

Paweł Pawlikowski, Zimna wojna, 2018

європейське кіно, інтимна драма, кохання, Павел Павліковскі, пісня, польське кіно, радянська доба