Літо має дивовижну здатність гратися з нашою пам’яттю. Воно чіпляється за спогади, сплітаючи нові візерунки переживань. Воно повертає нас до найкращих відчуттів у нових декораціях віку. Воно заливає темні плями буденності світлом потенційних історій та омріяних зустрічей. Воно сповільнює неспокійне тремтіння думок і нагадує про унікальність кожної людини, кожного почуття…

У такий час хочеться дивитись таке кіно, яке зводить воєдино далеку блакить неба, глибоку бірюзу моря, високі імлисті гори і ранковий спів пташки на дереві під вікном. Це зовсім непросто, у час глобального і технологічного кінематографу, творити інше, атмосферне, в чомусь інтимне кіно.

Великий французький актор Даніель Отей на схилі своєї акторської кар’єри звернувся до режисерської практики і знаково, що почав він з екранізацій творів видатного кінорежисера, драматурга та письменника Марселя Паньоля. Це був найкращий спосіб вийти за межі звичного для нього і для нас стереотипного кінематографу.

Марсель Паньоль – дуже важливий і люблений у Франції письменник та драматург, який творив у середині минулого сторіччя. На його наповнених добротою фільмах виростали старші покоління, його легку іронічну прозу читають мільйони молодих французів, а кращі романи та п’єси –  залюбки екранізовують режисери різних поколінь. Цілком очевидно, що Даніель Отей належить до відданих шанувальників Паньоля. Тому він знову, після успішної дебютної екранізації «Доньки землекопа» (2011), звернувся до творів класика. Цього разу він задумує трилогію за п’єсами улюбленого письменника, хоча на даний момент реалізував лише два фільми: «Маріус» та «Фанні», які були зняті та показані у Франції одного 2013 року.

Про обидва фільми можна сказати, що вони як «діти, народжені у любові» – настільки гармонійні та досконалі. Це прекрасні історії любові – між чоловіком та жінкою, між батьком та сином, між старими друзями, які протікають у мальовничому порту Марселя у тридцятих роках минулого сторіччя, коли вітрильні кораблі ще збуджували мрії, коли друзі у барах засиджувалися до пізньої ночі, а діти виростали на очах сусідів і кохали ще сильніше та безрозсудніше, ніж їхні батьки. І хоча розвиток сюжетної історії об’єднує обидва фільми, кожен з них сприймається як самодостатня драматична історія.

Даніель Отей як режисер упіймав правильні інтонації у цій дилогії, створивши абсолютно чарівні – в операторській манері, у діалогах, у музиці – фільми. Ці фільми розливаються на глядача світлом любові, запахами чогось невловимого, навіть давно призабутого: наївністю, щирістю, справжністю. Це як повернення у дитинство, але з дорослим досвідом, бо проблеми, про які розповідається, не дитячі, а рішення, які приймають герої – вже досить рідкісні у наш цинічний час. Але головним є те, що під час перегляду такого кіно неможливо не посміхатися від внутрішньої радості, від співпереживання як героям, так і власному життю: вимріяному чи реальному. Співпереживаючи історії Маріуса та Фанні, кожен глядач стає активним співучасником, оскільки саме йому доведеться розв’язувати моральні дилеми героїв з огляду на власний досвід та життєві принципи.

Даніель Отей блискуче зіграв в обох фільмах одну з головних ролей. Як і інші актори, які втілили абсолютно переконливі і справжні людські характери – зі слабкостями та унікальностями. У результаті гармонії сценарію та акторської гри обидва фільми утримують увагу до останньої секунди екранного часу і ще потім довго хвилюють наші розхитані почуття.

Я вже неодноразово вказував, що французи, маючи найкращий кінематограф, все ж роблять і кіно «для себе» – найчистішої проби, високої якості, без огляду на фестивальну історію. У цьому вони виявляють подиву гідну самодостатність. Марсельська дилогія Даніеля Отея – яскравий зразок саме такого кіно.

Щоби відчути це кіно, потрібно мати не так снобістський потяг до “високого” кіно, скільки широку душу та відкрите серце, потрібно хотіти любити до самопожертви і вміти берегти дружбу. І тоді кіно постане для вас у своїй справжній сутності – резонатора емоцій та співпереживань.

Це буде одне з кращих переживань, яке може трапитися з вами цього літа – перегляд “Марсельської історії”. Я давно чекав нагоди відкрити для вас ці перлини французького кіно. І зараз, на схилі літа, коли наш неспокійний час хоча б трохи відпустив нас із павутиння невизначеності, вони обов’язково досягнуть ваших сердець.

Приходьте. Ми продовжуємо…

Олег Яськів

13 серпня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

Даніель Отей, екранізації, європейське кіно, Марсель Паньоль, французьке кіно