Осінь – як би стрімко і несподівано вона не надходила – неминучо прекрасна і неповторна. Вона викликає особливий настрій, підсилює колористичне сприйняття світу та загострює увагу на делікатних, по-справжньому інтимних особливостях людини. Помічаєш більше внутрішнього, більше прихованого, більше прекрасного. Оце прекрасне в людині і довкола неї хочеться виражати чимось більшим, ніж літніми, дещо поверховими словами. Можна це робити звуками, але найкраще – фарбами. Розфарбувати світ, ніби маркуючи мур перед подихом часу, який ближче до зими обов’язково стиратиме яскраві відтінки і залишить нам холодний чорно-білий контраст природи і людської натури.
Ян Вермейєр – один з найбільш загадкових живописців. Не так далеко віддалений в часі – якихось триста з гаком років – його талант проте залишається герметичним і нерозпізнаним. А живопис – у рідкісних зразках – прикладом досконалості. Можливо, через це багато великих живописців вважали його своїм вчителем, а матеріальний та повсякденний світ Нідерландів часів першої в Європі буржуазної революції – до сьогодні захоплює нас. Тому звернення до його особистості – чудове підгрунтя для кінематографічної розмови про мистецтво.
Британський режисер Пітер Веббер створив маленький шедевр, екранізувавши однойменний бестселер американської письменниці Трейсі Шевальє. І те, що в романі розказана лише вірогідна, але не доведена версія життя майстра, зовсім не шкодить художній переконливості фільму. Адже фільм значно ширший, ніж епізод з біографії живописця.
Весь фільм – це розгорнута картина. Ніби живопис отримав часову координату і простягнувся до нас крізь час. Це також і поле творчої боротьби між художниками різної сили обдарування, і лабіринт, який приховує найглибші таємниці творчості. І навіть соціально-психологічний портрет епохи. І, звичайно, історія любові. Чеснотою фільму є те, що попри художню інтерпретацію образів історичних осіб, у ньому відсутнє таке вже звикле зараз намагання зловживати сенсаціями та псевдотаємницями.
Значним досягненням авторів є бездоганне відтворення атмосфери та духу епохи: від облич акторів та їхніх костюмів до побутових предметів, звуків та кольорів. Гра акторів – а в головних ролях Колін Ферт та Скарлет Йогансон – лише підкреслює автентичність “попадання в час”.
Окрім цікавого композиційного вирішення фільм ненав’язливо пропонує заглиблення у природу мистецтва. Без пафосу та наративу. Легкими фразами, влучними акцентами, несподіваними ракурсами фільм народжує бажання малювати. Можливо, це і входило у наміри авторів фільму, але навряд чи було головною метою. Що напевно хотів режисер – так це відтворити атмосферу часу, середовища та простору, яка оточувала геніального живописця та спробувати віднайти культурні коди, які спонукають до творчого натхнення.
Результат глядачі можуть відчути переглядаючи цю прекрасну роботу.
Нагороди: Європейська кіноакадемія та Сан-Себастьян за кращу операторську роботу
Олег Яськів
Girl with a Pearl Earring, Peter Webber, 2003
Like
Telegram