Океан, недосяжний горизонт, присмак солі на обвітрених губах, тісна каюта із запахом речей, одноманітна їжа, неспокійні ночі та довгі дні у штилях та ураганах, очікування пригод і заклинання від чар морських богів – ось незмінні інгредієнти для мрій, завдяки яким юнак перетворюється на чоловіка, дівчина стає жінкою, а чиста душа вчиться справедливості і любові та пізнає зраду і слабкість.

Розквітання весни, особливо такої тривожної весни, яку переживає сьогодні цілий світ, – це не стільки час на відпочинок (який навряд чи тепер асоціюється саме з літом), скільки лагідна легітимізація наших мрій. Можна працювати або перебувати на карантині чи у вимушеній відпустці, але концентрація бажань та снів, попри тривоги і обережності, неодмінно зростатиме. Можливо, так – делікатно і ненав’язливо – цей застиглий час дасть нам шанс прийняти важливі рішення, а, можливо, й змінити ціле життя.

У дні такого вимушеного уповільнення плину життя найбільше хочеться повернутися у дитинство або помандрувати довкола світу. І це і друге для більшості неможливе у реальності. Тому й так цінуємо добрі книги та фільми, які дозволяють скорочувати відстань між мріями та можливостями.

Фільм британського режисера Девіда Еттвуда “Подорож на край землі” – дивовижний за сміливістю кінопроект. Екранізація “морської” трилогії видатного сучасного британського письменника, нобелівського лауреата Вільяма Голдінга стала не лише величною морською сагою та вдалим перенесенням на екран безсмертної літератури. Це також, а, можливо, у першу чергу справжня драма, яка розгортається в обмеженому просторі старовинного вітрильника. Весь фільм – розгорнута метафора, яка відштовхується від біблійних образів, вбирає у єдине художнє тіло шекспірівські пристрасті та сучасну екзистенційну драму. Цей добрий і обов’язковий для перегляду фільм підіймає важливі для кожного питання, а для уважного глядача навіть дає багато відповідей.

Подорож буквально на край світу – з Британії до Австралії – для героїв та глядачів стає довгою дорогою до самопізнання, переоцінки цінностей, пошуків своїх прихованих чеснот та виявлення несподіваних слабкостей. Висока концентрація маленьких драм та мужніх викликів скомпресована  у невеликому беззахисному перед стихіями природи та людини просторі тлінного корабля. Це буде справжня подорож для вивчення не лише на невідомого краю світу, але швидше заглиблення у непізнані ще межі внутрішнього морального закону.

У цьому фільмі чи не вперше серйозно заявив про себе акторський талант улюбленого тепер вже багатьома Бенедикта Камбербеча.

Тож ми маємо нагоду не просто відпочити, мандруючи через океани, але й прожити власне життя знову. На жаль, не у Кіноклубі, серед близьких за духом людей, але наодинці або серед найближчим з цим прекрасним протяжним, немов хороша сигара фільмом. Можемо навіть легко уявити себе пасажирами чи командою крихкого дерев’яного вітрильника, який сміливо мчиться у далечінь…

Олег Яськів

To the Ends of the Earth, David Attwood, 2005

Бенедикт Камбербетч, кіно Великобританії