Час, який творять укранці сьогодні, стає частиною великої книги величних міфів світу. Одним з найпереконливіших трансляторів міфів у понадчасову сферу був і залишається Шекспір. Українські події стають частиною світу великого драматурга і тому можуть бути описані та зрозумілі в категоріях незмінних у часі істин.

Ніколи ще так переконливо і сучасно не звучав Шекспір як у драмі “Коріолан”. Ця драма допомагає відчути біль та глибину трагедії стосунків між особистостю і народом, зрозуміти природу зради і покаяння, знайти сили для громадянського подвигу та служіння народу.

Одним з кращих режисерських кінодебютів останніх років, який вдало поєднав дух авторського кіно і комерційну привабливість, став фільм відомого британського кіноактора Рейфа Файнза «Коріолан».

Сміливість режисера у виборі сценарію для дебютного фільму гідна того, щоб бути вплетеною у структуру цього фільму. Адже з Шекспіром, попри його фундаментальність, працювати і важко, і ризиковано. Розумів це і Файнз, адже сам грав на театральній сцені «Коріолана» понад 10 років. Тому для підсилення він сперся на добру команду, залучивши відомого сценариста Джона Логана (який своє вміння працювати з героїчним підтвердив сценаріями до «Гладіатора» та «Останнього Самурая») та чудових акторів Ванессу Редгрейв і Джерарда Батлера.

У результаті вийшов інтелектуальний та зрозумілий, динамічний і естетський водночас фільм. Такий, що сподобається не лише освідченим глядачам, але й таким, які далекі від Шекспіра чи духу античності. Трагедія, що залишає надію. Драма, яка хвилює кожного. Серед численних екранізацій геніального драматурга, “Коріолан” Файнза, без сумніву, одна з кращих.

Більше того, Рейф Файнз створив потрібний не тільки для Європи і світу, але й для України фільм. Адже фільм занурює у простір героїчного, де вчинки та слова справді співвідносяться, де обов’язок (патріотичний чи родинний) не пафосні слова, а директиви для дій. Ще декілька років застосувати це до української реальності було практично неможливо і тому ми могли відчути лише далекий голос відчаю, тугу за своєю батьківщиною, яка здається, вже давно випала з цього простору і рік за роком породжувала лише жалюгідні карикатури на античних лідерів, політиків, героїв, мислителів. Але за останні півтора роки українці увірвалися у простір шекспірівської героїки та трагедії. Тепер голоси Донцова чи Ортеги-і-Гассета не лише відтворюють дух Шекспіра, але й стали реальними правилами життя нашого оновленого суспільства, яке, схоже, поступово, але безповоротньо віддаляється від суспільства споживання та розкрадання.

Напевно, це одна з причин чому так притягує «Коріолан». Одна, але не єдина.

Значно важливішим є персональна спрямованість фільму. Адже саме ти як людина стаєш учасником великої драми. Саме ти як резонатор піддаєшся мові Шекспіра і цілковито занурюєшся у стихію слова, дії, музики, страждань, вчинків. Ти не просто співпереживаєш, як це буває з багатьма хорошими фільмами, ти проживаєш екранну драму як власну. Розумієш, що у житті завжди є місце подвигу і мужності, любові і мудрості, помилкам і каяттю, болі і терпінню.

Саме тут, на нашій землі, де боги саме зараз розігрують черговий акт величної драми життя і вписують нашу історію у вічність…

Олег Яськів

 Ralph Fiennes, Coriolanus, 2010

Батлер, кіно Великобританії, Файнз