Найкраща гра для чоловіків – це змагання за демонстрацію власної переваги – інтелектуальної, фізичної, еротичної. Зіткнення харизми та розуму. У тонкощах цієї гри, яку спостерігаємо впродовж усієї історії людської цивілізації, найкраще розбираються жінки, оскільки саме вони були і залишаються головним мотивом та стимулом для чоловічої гри навиліт. Довкола жінки – коханки, дружини, матері – обертається сюжет чоловічих історій та міфів. З них, як з джерел, витікають політичні чи економічні змагання, які складають закони трансформацій історичної енергії.

Фільм «Гра навиліт» – кінематографічний портрет пристрастей, вад, людської сутності врешті решт. Складна шахова партія комбінацій чоловічого его, у якій гравцем може бути (а насправді, на підсвідомому рівні, є) кожен глядач. Жінка присутня незримо, але сутнісно – як сакральний символ, як ритуальний тотем.

Це особливий фільм, у якому мало акторів, немає лінійно вибудованих подій, відсутні спецефекти та еротичні відвертості. А насправді маємо справу з філігранним прикладом як без цих уже майже звичних атрибутів можна робити прекрасне кіно! Кіно – як дуель двох великих акторів, кіно – як стрибок до досконалості художника та оператора. Кіно – як гідний високих літературних нагород захоплюючий сценарій з бездоганними діалогами.

Кеннет Бранна знаний не лише як хороший кінорежисер та кіноактор, але й постановник п’єс Шекспіра на його батьківщині. Власне, один з найкращих сучасних інтерпретаторів Шекспіра.

Але «Гра навиліт» – сучасна п’єса Ентоні Шаффера. Оздоблена редакцією нобелівського лауреата Гарольда Пінтера. І від класики у ній залишається лише бездоганна злагодженість усіх механізмів, які складають природу фільму, ледь – для смаку – з кулінарною витонченістю приправлена театральністю. А ще магнетизм дії, яка щосекунди утримує увагу.

Перегляд «Гри навиліт» – викликає реалістичне відчуття одночасної присутності у колізеї і театрі, в ролі глядача і гравця водночас. У цьому справжня магія кіно як високого мистецтва.

Тож матимемо зустріч з класикою у справжньому англійському стилі. Детектив, атмосфера, таємничість, запах жінки, інтер’єри, музика, гумор… І на цьому тлі феєрична гра великих акторів Майкла Кейна і Джуда Лоу. Як предмет у собі. Як діалог поколінь. Як доказ невмирущості справжнього кіно…

А ще – це один з рідкісних прикладів в історії кіно, коли рімейку вдавалося досягнути рівня першооснови (класичного фільму 1972 року) і навіть перевершити його. У якому, до речі, той же Майкл Кейн (десь у віці Джуда Лоу) зійшовся з Лоренсом Олів’є. Залишається лише подивуватись сміливості режисера, який наважився змагатись з класичним шедевром Джозефа Манкевича та зірковими акторами.

І запросити вас на гурманське куштування смачного кіно…

 Sleuth, Kenneth Branagh, 2007

Олег Яськів

"Гра навиліт", британське кіно, Кеннет Бранна