Громадянин Кейн (Орсон Велс, 1941)

Орсон Велс так і не перевершив свого дебюту. Більшість своїх режисерських фантазій він втілив цій революційній роботі, яка довго не полишала першої позиції у найрізноманітніших топах. Історія медіа-магната, яка мала реальне підгрунтя, присмакована атмосферою психологічного детективу, стала в результаті філософською притчею про силу влади і людську слабкість їй опиратися. Завдяки сміливим візуальним експериментам фільм надовго (і, мабуть, навічно) став класикою того напрямку, який через десятиліття назвуть артхаузом.

Мальтійський сокіл (Джон Гьюстон, 1941)

З цього фільму розпочалася велика, довга і, схоже, що нескінченна епоха нуару. Героєм цього пригодницького детективу є приватний детектив з небездоганною біографією, якого бездоганно зіграв Гемфрі Богард. Відшліфований до балетної досконалості сюжет за романом культового американського письменника Дешила Геммета, вмістила у себе все можливе і навіть неможливе з напівзатіненого світу багатства, влади та криміналу: привабливий і цинічний мужчина-герой, магнетичні фатально небезпечні жінки, пригоди речей і людей, в’язкий, немов рибальська сітка, сюжет, іронічні та лаконічні діалоги. Жодного позитивного героя у обивательському розумінні. Та й добре що так, інакше фільм не став би золотою класикою і вмер би значно швидше, аніж його круті автори.

12 розгніваних чоловіків (Сідні Поллак, 1957)

Не просто класичний фільм, а з тих фільмів, які назавжди залишаться в історії кіно. Мистецтво єдності місця та дії, лаконічності і довершеності діалогів, контрастних характерів персонажів і мінімалізму декорацій, стислого хронометражу і досконалої камери, виявлені у цьому шедеврі уповні. Сюжетна історія фільму проста і геніальна: група присяжних, незнайомих і випадково зібраних мужчин, повинна винести рішення і засудити звинуваченого хлопця на смерть. Усі докази начебто переконливі, люди втомлені і хочуть повернутися по домівках до свого звичного життя. Хвилинна справа – і життя продовжиться звичним плином. Але саме ці хвилини, коли вага одного слова гравітаційно зростає до світоглядно-філософського вибору, стають найважливішими у житті кожного персонажа і формальне засідання перетворюється на моральний тест на справжність.

Ніж у воді (Роман Поланський, 1962)

Фільм ще з польського періоду творчості американського класика. Поланський володіє рідкісним талантом насичувати кожну хвилину екранного часу напругою, незалежно від жанру, до якого він береться. У дебютному фільмі він філігранно і цинічно зображує психологічну дуель у партії на трьох, розіграній на маленькій яхті молодого подружжя, яке намагається розв’язати кризу стосунків кількаденним плаванням. Любителі джазу, ще й до того ж уповні насолодяться прекрасним саундтреком Кшиштофа Комеди.

Дуелянти (Рідлі Скотт, 1977)

Одна з найдосконаліших історичних стилізацій і, до речі, екранізацій (за романом Джозефа Конрада). Але це не просто костюмоване кіно, яке, як правило, хибує схематичністю, пафосністю і перенесенням психології нашого часу у минуле. З першого свого фільму Рідлі Скотт показав яке кіно він хоче знімати – історично чесне, психологічно напружене, сюжетно інтригуюче, без жодної зайвої екранної секунди, втраченої на артхаузне самолюбування. Перед нами історія дуелі між двома французькими офіцерами наполеонівських часів, яка, розпочавшись з дріб’язкової причини, на десятиліття стає каскадом сутичок та змістом подальшого життя героїв. Крізь призму ненависті та благородства, через історію непрощення, перед нами постає психологічний портрет епохи і водночас образ людей, які залишаються вірними своїм пристрастям та переконанням.

Просто кров (брати Коени, 1984)

Дебют братів Коенів, після якого світ одразу отримав класиків кіно. Майстерне володіння стилями та жанрами, яке режисери демонструють майже у кожному фільмі, сповна проявилося вже в дебюті. Фактично цим фільмом вони перезавантажили жанр нуару, додавши йому лаконічності та постмодерної влучності. В основі фільму далеко не нова історія про любовний трикутник і намагання жінки поміняти свого багатого, але нелюбого напівкримінального коханця на нового, морально чистішого. Для цього їм потрібен мізкуватий поліцейський, який за додаткове фінансове заохочення увійде у ситуацію нових коханців і вирішить справу швидко та чисто.

Скажені пси (Квентін Тарантіно, 1992)

Яскрава декларація нового стилю не лише молодого режисера-кіномана, але й цілого покоління режисерів дев’яностих, яка назавжди змінила стиль, естетику, сюжет, монтаж, саундтрек у пригодницько-кримінальному жанрі. Але чи не найважливіший здобуток Тарантіно – це легалізація гумору та підтекстів у кривавих сюжетах бойовиків. Історія зграйки колоритних бандитів, які прагнуть виявити з-поміж себе зрадника, вперше стала називатися культовим фільмом. Таким цей фільм залишається і до сьогодні.

Краса по-американськи (Сем Мендес, 1999)

Здавалось би, класична американська драма про кризу середнього віку, яка виливається у руйнування подружніх та соціальних стосунків, яких в історії кіно не злічити. Але в руках талановитого режисера перетворюється не просто на філософсько-іронічну притчу, але на кінематографічний пошук сенсу життя «звичайною людиною», яку можемо зустріти не лише у американських передмістях, але й на вулицях українських міст. Більше того, сюжет фільму настільки багатошаровий, що кожен новий перегляд викликає нові думки та асоціації.

Самотній чоловік (Том Форд, 2009)

Фільм відомого дизайнера та модельєра розповідає про середніх років професора, який після загибелі свого партнера намагається віднайти в собі волю до життя та віру у почуття. Не так сюжетом, скільки витонченою стилізацією художньої естетики шестидесятих, пронизливою музикою Абеля Коженьовського та прекрасною грою Коліна Ферта запам’ятовується цей фільм.

Олег Яськів