Трохи доброти у таблетках кіно посеред зими потрібно, мабуть, кожному. Адже теплі кольори свят повільно вислизають з пам’яті, а теплі відчуття й поготів.

“Грім небесний” режисера Дені де ля Пательєра залишиться в історії кінематографу як один з найтепліших фільмів. Значною мірою це сталося завдяки легендарному Жану Габену, який зіграв одну з кращих своїх ролей. Але це буде неповною відповіддю.

Насамперед захоплює сценарій, діалоги якого змушують без страху заглядати у найтемніші закутки власного сумління і оновлюють оптику оцінки інших людей та ієрархію цінностей. Природа любові, тривкість шлюбу, цінність вірності, потреба у чесності, сміливість у критичному погляді на світ, моральний опір лицемірству та фарисейству – ці питання формують архітектуру фільму. Проте при всій серйозності тем діалоги наповнені небанальний гумором, інтелектуальною іронією та, через це, елегійним легким настроєм, який з перших кадрів, немов аромат стійких парфумів, передається глядачам і залишається надовго після перегляду. Зрештою, саме таким і має бути хороше кіно. Тож маємо еталонний зразок моральної драми, викладеної легкою мовою. Мабуть, саме через незмінну актуальність ідей, рельєфність характерів, непідробну доброту мотивацій головних героїв фільм подолав забуття часу і став класикою, обов’язковою до перегляду.

У центрі сюжету старий нотаріус та ветеринар, який через розчарування у людях перетворився на скептичного мізантропа, а почуття до дружини після десятків років бездітного шлюбу майже пересохли. І от у нього з’являється шанс допомогти молодій дівчині зійти з хибного шляху та своєю мудрістю та добротою дати їй шанс розпочати нове життя. Така турбота про чужу людину несподівано творить майже казкове диво також і з життям головного героя, повертаючи йому та його дружині вже призабуту силу подружньої любові та довгоочікуване батьківське відчуття.

Пізній Жан Габен у розквіті таланту – це еталон природньої гри, мудрості та ідеалу шляхетної людини. Асистує успіху фільму блискуча операторська робота та яскрава неокласична музика. Але найбільшою несподіванкою для шанувальників класичного кіно стане впевнена гра прекрасної Мішель Мерсьє, яку більшість пам’ятають у ролі Анжеліки. Саме бажання відірватись від стереотипного образу авантюрної блондинки з костюмованої еротично-пригодницької серії, стимулювало акторку зіграти драматичну роль молодої повії, яка шукає своє жіноче щастя. Їй та Габену асистує ще один легендарний французький актор Робер Оссейн, який запам’ятався не лише головною роллю у серії про Анжеліку, але й численними драматичними образами у продовж довгого творчого життя. Несподіване щастя розуміти, що незважаючи на далекий час створення фільму, з його легендарних авторів живою залишилася лише Мішель Мерсьє (Оссейн відійшов у 2020 році). Тож варто встигнути хоча б у такий спосіб доторкнутися до минулого.

Так, цей фільм міцно стоїть на грішній землі, нещадно помічаючи хиби людей, але водночас допомагає відірватися від неї щоби повернути нам вже призабуте відчуття польоту вільної, закоханої, доброзичливої та вдячної людини. Саме тому він залишиться в історії кіно, саме тому він обов’язковий до перегляду як тим, хто пам’ятає цих великих акторів ще живими, так і тим хто застав вже лише їхню славу.

Олег Яськів

Дені де Ла Пательєр, Жан Габен, кінокласика, класика кіно, Мішель Мерсьє, психологічна драма, Робер Оссейн, французьке кіно