Цей теплий, камерний, сенсуальний фільм можна сприймати не лише як зразок високого французького стилю, не лише як складну історію зі щасливим кінцем, але й як бенефіс французької акторської школи, продемонстрований  трьома великими акторами Катрін Деньов, Катрін Фро та Олів’є Гурме. Отож почнемо з акторів.

Чимало закидів у відсутності таланту випало на Катрін Деньов за її довгу кар’єру. Навіть я грішив такими думками. Але “пізня” Деньов розвіює сумніви у тому, що вона добра акторка, а не просто гарно старіюча кінозірка. Вона вкладає у свою складну роль справжні емоції, її все ще гарне обличчя передає внутрішній біль, приховані страждання, показну впевненість, уся її постава говорить про потенціал шляхетності та силу просити пробачення.

Катрін Фро, інша головна акторка, вже традиційно майстерно справляється зі своєю роллю. Схоже, її розквіт також припав на пізній вік. Їй вдаються драматичні партії. Згадаймо хоча би блискучо зіграну роль жінки, яка не мала музичного слуху, але хотіла стати співачкою у фільмі “Маргарита”. Тут же їй також випала складна роль жінки, гармонію життя якої раптово порушує інша людина, колишня коханка її батька, яка негарно з ним колись вчинила, спричинивши його трагічну смерть і до якої у неї відтоді залишилось негативне ставлення. Спілкування двох жінок завжди багате на нюанси, а коли між ними пролягає історія близького обом чоловіка, то й поготів. Делікатно відтінює роль двох жінок Олів’є Гурме, дуже тонкий, камерний актор, якому вдаються ролі тихих, надійних і через це привабливих чоловіків.

Отож, з акторською грою у фільмі все на найвищому рівні.

Втім, сама ідея фільму – зустріч через десятиліття двох жінок, для яких однаково близьким був колись один чоловік – для однієї як батько, а для іншої як коханець – також заслуговує найвищої оцінки. Фільм тече плавно, не подразнюючи увагу надмірними пристрастями, хоча його герої і змушені розплутувати клубок складних емоцій. Навпаки, можна майже фізично відчути спокій та врівноваженість доньки, з її так знайомими нам знайомими турботами про молодого сина-студента, з її любов’ю до власної роботи у пологовому будинку, з її прийняттям свого життя в самотності і без чоловіка. І навіть коли з’являється інша жінка, з протилежною енергією на життя і вихором задавлених негативних емоцій, все ж заданий шарм та ритм фільму не порушуються. Все відбувається природньо, максимально наближено до правдивого життя. Навіть візуально фільм справляє заспокійливе враження. А що нам потрібно наприкінці року, як не сповільнити потік думок, як не зануритись у спокійну саморефлексію щоб часом не забути попросити пробачення перед тими кого образили, щоб оцінити те що маємо і не страждати за тим що мають інші.

Окрема історія з перекладом назви фільму. В оригіналі вона звучить як “Мудра жінка”, англійською – банально “Акушерка”, російською “Я і ти”, а українською її переклали як “Поцілунок Беатріс”. Тому можете обирати ту, яка вам ближча.

У режисера Мартіна Прово, який і раніше відзначався розумінням тонкої структури душі та делікатною інтерпретацією реальності (згадаймо хоча б його “Серафіну з Санлісу”), вийшла і цього разу емоційно багата і тепла казка про двох дуже різних жінок, яких об’єднав один чоловік. А хіба не казок хочемо ми у передноворічний та передріздвяний час?

Приходьте і поговоримо про них разом.

Олег Яськів

драма, Катрін Деньов, Катрін Фро, Олів'є Гурме, стосунки, французьке кіно