Осінній сум не схожий на важкий лютневий настрій посеред снігового болота чи висушену пустку самотності посеред блідо-жовтого літа. Розкішне макраме кольорових парків та ранкових приморозків змушує підходити ближче до людей, уважніше вслухатися в їхні історії, переставати вірити у радісні фотозвіти у соцмережах і усвідомлювати неперервну поліфонію їхніх історій. Більшість цих історій можна спростити до лаконічних новел або коротких фільмів, які можна не відриваючись прочитати за ранковою кавою або переглянути за один тихий вечір. І ми справді шукаємо такі прості історії, хочемо стати їхніми персонажами, приміряти тягар сильних почуттів і спробувати пройти з ними бодай найкоротший життєвий відрізок.

Перед нами ще один ніжний фільм від майстра отаких осінніх сумних кіноісторій Клода Соте. Іконічно досконала Ромі Шнайдер, яка смиренно несла важкий хрест нещасливих доль своїх героїнь, захоплює не лише бездоганним акторським талантом, але й фатальною симетрією екранних історій зі своєю життєвою долею. Саме така акторка, в очах якої відображений смуток самотніх красунь, а в лініях обличчя – легкодухість їхніх чоловіків, найкраще підходила для ролей у найсильніших фільмах режисера, які розв’язували складні лабіринти стосунків між чоловіком та жінкою, таких як “Дрібниці життя”, “Сезар і Розалі” та нарешті “Проста історія”. Саме за останній з них легендарна франко-німецька акторка отримала заслуженого Сезара, а сам фільм визнали кращим у Франції.

У епіцентрі історії – знову, втім, достатньо прогнозовано, жінка. Вже достатньо зріла, щоб наробити помилок і ще достатньо приваблива, щоби могти дозволити собі зробити нові. Причинами цих помилок є, звичайно, чоловіки – колишній офіційний та новий неофіційний. Втім, героїня майже не сподівається, що чоловіки зрозуміють її складний психологічний стан, раціональні потреби та палітру почуттів. Все, що у неї залишається, – це слабка надія на досягнення свого приватного щастя і безстрашне слідування своїй долі.

Фільм віртуозний у зображенні складних емоційних станів героїв. Спостерігати за ними, розв’язувати ребуси зі складних ситуацій – і цікаво, і повчально. Адже режисер навмисно вибудовує їх такими, щоби можна було легко спроектувати на життя кожного глядача і відірватись від контексту місця-часу. Навіть своєю назвою він повідомляє, що мова йтиме всього лиш про просту історію, хоча, безумовно, сподівається що його глядач не настільки наївний, щоб повірити їй.

Ромі Шнайдер магнетична у ролі жінки, яка закохується у слабших за неї чоловіків. Вона добре усвідомлює, що її розум, інтуїція, здатність кохати та емоційно віддаватися не знайдуть симетрії у дзеркалі цих стосунків. Але природа жінки, потреба любові змушують її рухатися назустріч власному нещастю, залишаючи глядачеві підказки для аналізу та кращого розуміння причин складнодосяжності життєвої гармонії.

Попри таку концентрацію уваги на жінці, аж ніяк не подумайте, що фільм вийшов сентиментальним чи мелодраматичним. Навпаки – це одна з найправдивіших проекцій реального життя, яких коли-небудь бачив кінематограф. Режисеру вдалося просто перенести на екран одну з простих історій, про які ми знаємо або десь чули, але які боїмося прикладати до себе. Здавалось би, всього лиш одну просту історію із мільйонів, але ніхто краще за нього цього ще не зробив. Принаймні у кіно.

Фільм зачаровує тонкими контурами психологічних портретів героїв, хиткою правдою їхніх вчинків, ненав’язливою атмосферою повсякденності і легким сумом, який мов осінній туман, нехотячи полишає квартали старого європейського міста.

Це еталонний зразок справжнього європейського, більше того, справжнього французького кіно, яке хоч і вінтажне за витримкою, але залишається актуальним за ідеями, тому що талант автора і художня цінність твору долають час.

Саме Клод Соте подарував світові новий етап акторського життя Ромі Шнайдер, який перервала її передчасна смерть. Саме він приніс світу її найкращі ролі. І якщо ви хочете зрозуміти, за що кіномани так люблять цю акторку, то фільм “Проста історія” – найкращий аргумент. А якщо хочете насолодитись щемкою ностальгією за утраченими почуттями чи призабутими переживаннями, то цей фільм – найвірніший спосіб повернути їх.

Олег Яськів

Claude Sautet, Une histoire simple, 1978

Клод Соте, Ромі Шнайдер, фільми про кохання, французьке кіно, чоловік і жінка