Ось така екранна історія про довге щасливе життя з великою жінкою – кращою письменницею та темпераментнішою коханкою – зворушує. Тому що ця історія розказана її чоловіком, професором філології і також письменником, проте значно меншого таланту, нерішучим і скромним чоловіком, який вірно і болісно любив дружину з-під тіні її слави. Любив, не здригаючись від жару її жіночого темпераменту, екстремальності творчих експериментів та сексуального успіхів в інших чоловіків.

У фільмі англійського режисера Річарда Ейра, знаного за композиційною майтерністю та роботою з акторами найвищих драматичних талантів (хоча б тут – Кейт Вінслет та Джуді Денч), багато прекрасно-глибоких слів. Це ніби й природньо, адже розповідь йде про життя творчої людини. Проте Айріс Мердок, життя якої повністю умістилося у бурхливому двадцятому столітті і навіть завершило його, була по-справжньому сміливою інтелектуалкою та бунтаркою. Тому її твори майже не хибують банальностями чи порожнечею, як це найчастіше трапляється з художньою літературою. Недаремно її ще за життя визнавали також і філософинею, що для жінки навіть у її час було рідкісним випадком. Щоби відчути літературний тон фільму та спосіб мислення його героїні, процитую лише одну з багатьох проникливих фраз, якими він наповнений: “Освіта не робить нас щасливими, як і свобода. Але завдяки освіті ми можемо зрозуміти, що ми щасливі. Вона переконує нас, що є лише одна свобода, яка має значення – свобода розуму.”

Проте доля складна і вередлива. Тож приготувала гострому розуму письменниці довге і драматичне згасання. Про це також, а не лише про кохання молодих, талановитих, амбіційних і бунтівливих письменників, розповідає цей фільм. Саме контраст між яскравою молодістю, переповненою коханням, фліртами, гостротами та пригодами, і сутінковою старістю, з кородуючими ознаками деменцій, створює головну напругу у цьому фільмі. Цей емоційний та інтелектуальний пінг-понг задає активний ритм фільму і не дозволяє занепасти його цікавості. Немов контрастний душ, цей загалом спокійний і навіть дещо елегійний фільм, збадьорює розум, примушуючи більше цінувати кожну зустріч, кожен поцілунок, кожну хвилину щастя, якщо такі взагалі трапляються на довгій дорозі життя.

Попри це, розмови у сім’ї британської університетської богеми – звичайно про творчість і секс, філософію та політику. Звичайно, що бунтарські перверзії, побутовий нонконформізм, творчі експерименти стають головними артеріями фільму. Але його внутрішнім світлом все ж таки залишається любов. З неї ми виводимо вірність, з неї ж – терпіння, а заразом і співчуття.

Цей фільм без сумніву, змусить вас поглянути на світ та власне життя свіжими, озброєними лінзами мудрості, очима. А хто ще не читав її романів, обов’язково візьме якийсь до рук і не відпустить до останньої сторінки, зачудований міцною драматургією сюжетів та свіжістю ідей.

І якщо хтось побачить цей глибокий фільм у сумний відтінках, бо про старість та згасання, то сам режисер дає доста шансів побачити його по-іншому – адже тонкий британський гумор, немов вересневе світло розсипаний по сценарію, переказує, що перемагають ті, хто не втрачає бадьорості духу. Ну хто як не емансипована дівчина середини пуританського минулого століття може запропонувати своєму молодому нерішучому другові “Ну що, може, час почати кохатися? Ти взяв французькі листи? Буде простіше, якщо ти знімеш штани”, розуміючи, що юнак, в якого вона закохана, ніколи сам би на це не наважився.

Дуже складні речі відбувалися у житті подружжя Мердок-Бейлі. Слабкі та нерозумні не витримали б і зруйнували найголовніше. Але саме тому цей фільм знятий про Айріс Мердок за спогадами її чоловіка – бо їм вдалося. Перейти усі труднощі подружнього життя, нутрощі публічного життя і попри все залишитися разом. Щоби один помер у другого на руках. Айріс пішла першою. Але залишила світу два десятки прекрасних романів та спогади у серці свого чоловіка.

Ось так вони і прожили довге, щасливе життя. Так варто прожити і кожному – у розумінні, повазі, терпінні, не завжди у вірності, але безумовно у справжній любові. І навіть якщо не всім вдасться залишитися у вічності, як Айріс Мердок, то всього іншого – і головнішого –  досягти цілком до снаги.

Олег Яськів

Айріс Мердок, біографічне кіно, Джуді Денч, Кейт Вінслет, кіно про вірність, Річард Ейр