Цей фільм – немов купаж насолод, який так потрібний нам посеред літа. Такий літній за настроями, які переливаються у цю пору всередині нас. Це насолода не лише для ока – коли північні пейзажі віддаються спокусі літа, але й також для думки – так їй просторо і тихо у цій повільній історії, яка нікуди не поспішає, тому що ніщо не нове на цьому світі, але й кожен день неповторний, як і кожна людина.
До розриву свідомості вдивляєшся у цей фільм і ніби вдалині, біля узлісся, помічаєш себе малого, коли дні завмирали у своєму леті, майбутнє не наближалося, почуття переживалися як уперше, а кожен доторк, кожен поцілунок був як провалля з найвищого водоспаду світу.
“Під сонцем” – це проста скандинавська історія, втім, написана і сфільмована британцями. Але вона настільки органічна для Швеції, що режисер Колін Натлі не наважився покласти її на англійський ґрунт. Йому потрібна була оця простота і твердість, оці крупні плани очей героїв, їхні стримані діалоги, їхні повільні, але впевнені рухи, з яких народжувалася культура сумлінної праці та людської гідності. Закоханість у шведську культуру та у шведську дружину (головну акторку цього фільму) стануть настільки сильними, що він врешті прийме шведське громадянство і стане успішним вже шведським режисером.
З цим фільмом ми зануримося у побут Швеції середини двадцятого сторіччя, ми закохаємося у буколічні пейзажі та рустикальні звичаї цих великих людей. І можливо, ми краще зрозуміємо формулу успіху їхньої країни, який спостерігаємо сьогодні.
“Під сонцем” – мудрий фільм, його слова наповнені глибиною, чистою, немов гірське джерело. По закутках сценарію для уважного глядача приховані слова і вчинки, які повертають нам віру у духовну природу людини, у справжність почуттів, у силу обов’язку, в обов’язковість подружніх обітів, у просту, але таку теплу віру в Бога, до якого можна дістатися коли на небі немає ані хмарини.
Блискучі ролі акторів утримують правдивість тканини фільму. Особливо це стосується Рольфа Ласгарда, якого ми впізнаємо по пізнішій ролі у незабутньому “Людина на ім’я Уве”. Він і пізніше, як і у цьому фільмі зіграє великого, дещо дивакуватого, але доброго чоловіка, який, засліплений сонцем наївності, шукає своє земне щастя. Йому вторує Гелена Бергстрьом, що зіграла жінку, яка заховалася у цій глушині від цивілізації та особистих проблем, в результаті, як виявляється, для того щоб подарувати цьому самотньому, дещо наївному чоловікові земне щастя і знайти своє.
Це справді дивовижний фільм. Він ллється тягучою скандинавською прозою, від якої годі відірватися. Торгні Ліндгрен, Том Егеллан, Кетіл Бйорнстад, Арто Паассіліна, та й навіть Кнут Гамсун вчуваються у його спокійному, але твердому, немов кремінь, наративі. Але це також і універсальне полотно, бо кожен українець знайде своє мініатюрне відображення серед його широких мазків. Адже всі ми люди, які покликані любити, служити, працювати, шукати щастя і померти у вдячності за такі сонячні, такі теплі літні дні…
Дивовижно, але авторам вдалося у цьому назагал несмішному фільмі, вплести тонкі нитки своєрідного скандинавського гумору, як звично стриманого, але неодмінно тонкого та іронічного. Шукати і знаходити його – цікава інтелектуальна гра, додана бонусом до цього стильного фільму. А його вінтажна естетика, з квітчастими платтями, високими зачісками, довгими автівками та іншими яскравими слідами 1950-х, здатна задовільнити найвибагливіших піжонів та насолодити поціновувачів ретроестетики.
Окремо треба сказати про фантастичну операторську роботу. Візуальна складова цього фільму – немов солодощі з дитячих спогадів, немов незнайомі картини таємних імпресіоністів, що враз відкриваються до тебе. М’яка кольорова тональність кадрів, з перевагою жовтих відтінків, п’янить, немов холодний ягідний морс.
“Що було, те і буде. Що діялось, те і діятиметься. І немає нічого нового під сонцем” – немов казка, словами з Еклезіаста розпочинається і закінчується цей фільм. Бо що більшого ще можна сказати… Просто приходьте і будьте з нами. Повертайте радість від простих і справжніх почуттів.
Нагороди: номінант на Оскар за кращий іноземний фільм, кращий фільм року Швеції, переможець фестивалів у Сан-Себастьяні та Сан-Хосе
Олег Яськів
Under solen, Colin Nutley, 1998, Sweden
3європейське кіно, кіно про любов, скандинавське кіно, шведське кіно