Ми ніколи не перебуваємо у тиші. Навіть на самоті, навіть уві сні. Насправді все вартісне у цьому світі звучить. І молитовна тиша, і кольорові сни, і сніг, що падає за вікном, і наші нездійсненні мрії, що відкладаються сухим гербарієм у пам’ять. Все наше життя проходить за межею тиші. Або ж сама тиша вплітається у його музику.

Інколи фільмам вдається стати по-особливому затишними, суголосними настрою у душі та погоді за вікном. «За межею тиші» – якраз з таких. Він огортає зимовим затишком, спокоєм снігу, який приглушує внутрішній неспокій, що нас турбує.

Легкий за формою, фільм приховує потужну енергію емоцій та роздумів, яку вивільнити зможе вже лише сам уважний глядач. Це поліфонічна драма стосунків: між батьками і дітьми, між чоловіком і дружиною, між людиною та музикою, між мрією та компромісом. Але також це фільм про свободу. Про боротьбу жінки за право на свій шлях. Метафорично закодований у складні стосунки обдарованої музично доньки зі своїми глухонімими батьками, насправді фільм утверджує нашу віру у силу бажання, право любові, закон унікальності кожного життя.

Дебютна робота відомої німецької режисерки Кароліни Лінк стала тільки почасти біографічною рефлексією, але більшою мірою гімном жінки, який форматує свої вчинки для досягнення мрій. Фільм отримав багато нагород, схвальні відгуки від кінокритиків (найвлучніше висловився Dirk Jasper: «Фільм, що дозволяє тиші стати музикою і знаходить силу у балансі між сміхом і плачем, щастям і болем»). Він був висунутий Німеччиною на здобуття Оскара за кращий іноземний фільм, а, отже, став кращим у своїй країні, що для дебюту є вражаючим успіхом.

Присвячений музиці, елегантно знятий, з хорошими діалогами і саундтреком, сам фільм «звучить», немов цілісний музичний твір, з експозицією, розвитком, апогеєм та фіналом.

«За межею тиші» розповідає історію про непростий шлях дівчини до музики, яка для цього долає труднощі у стосунках з батьком, який через свою глухоту парадоксально не сприймає музику. Героїня пізнає світ своїх почуттів та пристрастей, спостерігаючи також і за сімейною драмою своєї тітки, яка прагнула допомогти їй стати музиканткою.

Це добрий зразок драми «виховання і становлення», традицію яких у німецькій літературі заклали ще класики та романтики Гьоте і Шиллер, яка зараз, щоправда, набуває рівноправного змісту. Адже для режисерки цей фільм став також проактивною формою звернення до усіх жінок, які прагнуть самореалізації: “Жінки схильні занадто хвилюватися як їх сприймають. Ми хочемо бути хорошими. Але не завжди можливо бути тихими, солодкими і водночас намагатись бути лідерами або прагнути отримати щось чого потребуєш для твоєї креативної ідеї. Я хочу утвердити, що для жінки нормально хотіти досягнути чогось” – говорила сама режисерка у контексті фільму.

Незважаючи на таку досить строгу інтенцію авторки, яка, можливо, у свій час і була важливою, але на сьогодні вже цілком прийнятна у суспільстві, фільм вийшов зовсім не спекулятивним, не ідеологізованим, не декларативним і тим паче агресивним. Навпаки, перед нами проста історія дівчини, яка прагнула грати на кларнеті, піклуватися про батьків і знайти своє кохання. Все як у кожного, хто живе з мріями та обов’язками, для себе і для інших.

Ми наздоганяємо святковий зимовий настрій, яким цього року менше могли ділитися. Тож зустріч у Кіноклубі – добра нагода зробити нашу «домашню» роботу: зустрітися, посміхнутися живим обличчям і розділити радість причащання до хорошого кіно.

«За межею тиші» зворушить вас теплом та любов’ю, розлитими в кожному кадрі та фразі. Він добре закінчується, тому що всяка історія у нашому житті повинна закінчуватись добре. Хіба не так?..

Олег Яськів

Caroine Link, Еnseits der Stille, 1996

європейське кіно, Каронін Лінк, кіно про музику, німецьке кіно