Тарантіно, «Нова хвиля» французького кіно і Одного разу в Голлівуді

Віктор Гнатів

Моє знайомство з Тарантіно почалось дуже цікаво. Мабуть, років з десять тому я вперше побачив Кримінальне чтиво, тоді я був неймовірно вражений. Навіть зараз я не можу знайти слів, щоб описати те, що я тоді відчував, схоже було лише тоді коли я переглянув «Доктор Стернджлав або як я перестав хвилюватись…» Кубрика чи прочитав «Вбивці» Гемінґвея. В такі моменти ти розумієш, що перед тобою справді мистецтво і в тебе просто немає слів, аби це описати, для цього потрібен час і досвід.

В цілому особливість таких режисерів як Тарантіно. Якщо ти вирішив подивитись їхнє кіно, то ти точно можеш очікувати на щось якщо не хороше, то як мінімум цікаве. Так було з його Скаженими псами, де цікавий сюжет і акторська гра просто заворожують. Звісно з Кримінальним чтивом все вийшло ще краще і взагалі побутує думка, що у Чтиві Тарантіно відображає три християнські притчі, проте це зовсім інша історія. Джекі Браун теж має цікавий сюжет і великих зірок Голлівуду як Де Ніро, але просідає в порівнянні з іншими фільмами. 

Вбити Білла – це дилогія, яку Квентін вважає за один фільм. Якщо розмовляєте з людиною про Тарантіно, а особливо якщо вона його нахвалює, то рекомендую запитати: «а ви бачили фільм Вбити Білла?» Обіцяю, ви будете приємно здивовані.

Як на мене, це якщо не найкраще кіно Тарантіно, то одне з кращих. Тут і акторська гра, і сценарій, атмосфера, а що найголовніше – філософія і мораль, яка не може не вражати. Той час, коли я переглянув Вбити Білла був немов би вічність.

Безславні виродки теж цікаве кіно, з своєю атмосферою, гумором та філософією як і в принципі вестеренівський період Тарантіно, коли він знімає Мерзенну вісімку і Джанґо вільний. Але є одне але.

Усі ці фільми мають між собою більше схожого ніж відмінного, знову ж таки часто дивні діалоги, запозичені «кліше» з інших фільмів, неймовірна кількість крові, поганці, які завжди отримують по заслугам і взагалі, якщо ви бачили один фільм Квентіна та маєте хорошу пам’ять на режисерські прийоми, то при перегляді іншого фільму Тарантіно, – ви одразу вгадаєте режисера і впізнаєте його почерк, навіть не знаючи хто його зняв. Так було б і досі, але Квентін змінився. І ці метаморфози ви побачите у Одного разу в Голлівуді.

З самої назви видно до кого звертається Квентін, так – це до старого, доброго Голлівуду часів Серджіо Леоне (до речі, серед фільму буде дуже сильне посилання на Спагеті-вестерни і самого Леоне, спробуйте вловити).

Чим цей фільм відрізняється від усіх інших?

В першу чергу варто відзначити, що фільм лінійний, абсолютно лінійний за виключенням однієї сцени спогадів. Дія фільму відбувається у кінці 60-тих, історія не настільки віддалена від нашого часу і не настільки спотворена (як у Джанго чи Безславних..). Тарантіно розповідає історію чоловічої дружби через призму відносин між актором та дублером, в часи заходу епохи Гіппі. Оповідаючи про це все в Голлівуді, Тарантіно таким чином дає символічну данину тій епосі, фільмам на яких він виріс, які дивився працюючи в кінопрокаті чи відвідуючи кіно. Не менш важливим є і закриття ґештальту з вбивством Шерон Тейт, з чим Квентін впорався на відмінно.

Музичне оформлення фільму це важлива складова будь-якого кінопродукту, особливо для К. Тарантіно, можу вас з певністю завірити, – тут чудовий саундтрек з епохи 60-тих, в чому ви можете переконатись і самі. (тут, якщо можна вказати посилання з тих, що у самому кінці з музикою)

Насправді побачивши фільми Нової хвилі, опісля фільмів Тарантіно, я задав собі питання, а що якби Жан-Люк Годар чи Ф. Трюффо народились в США у 60-тих, де не було сінематеки, спільноти, журналів, наставників і тому подібного, мабуть, вони б пішли схожим шляхом до Квентіна?

Насправді, сам Квентін Тарантіно пішов шляхом Нової хвилі, взявши їхні прийоми кіно і використавши в свій час. Як бачимо – це йому вийшло. Навіть компанію для створення фільмів і реалізації саундтреків Тарантіно назвав в честь фільму Годара «Сторонні» , – «A Band Apart». Це говорить про те, що Нова хвиля в кіно триває й досі і є радше візією на кіно, певною філософією ніж просто періодом з датами. Це і показує циклічність історії в кінематографі, а якщо хтось в це не вірить, досить показати йому Людину з кіноапаратом, Дзиґи Вертова і більше питань не стане.

Проте, повернемось до фільму. Саме в Одного разу в Голлівуді Тарантіно іде іншим шляхом, він перестає використовувати свої класичні кліше, розповідає історію, яку застав ще в часи власного дитинства, грається з доволі живою історією та пам’яттю і додає вигаданих персонажів, частково змінюючи реальність. Приправляючи це все, знову ж таки, чудовим сюжетом, акторською грою та музикою, – виходить хороше кіно, справді варте уваги. І я Вам скажу, не слухайте критиків, які говорять, що Тарантіно вже не той, його ім’я та слава дозволили йому зняти саме той фільм, який він хотів і я не можу уявити, щоб хтось зміг втілити такий задум краще за Квентіна.

Тому це у великій мірі еволюція Квентіна як режисера, який знімає те, що хоче, що і головне для митця. Що ж чекати від нього далі, запитаєте ви?

Тарантіно неодноразово робив заяви, що напевно зрежисує лише 10 фільмів, останнім має бути Вбити Білла ІІІ, щиро вірю, що він не втратить свою майстерність, а якщо це й буде його останній фільм, то сподіваюсь він буде справді фільмом на довгі роки.

І якщо ж у Вас ще досі є питання, про що цей фільм, то я Вам відповім, – він про чоловічу дружбу. А все інше, що іде як частина історії чи доповнення – це лише фон, який як чорне полотно, яке допомагає зорям бути справді яскравими.

Автор: Віктор Гнатів

Вбити Біла, квентін тарантіно, одного разу в Голівуді