In есеї

Винний (режисер Густав Меллер, Данія, 2018)

Лютий – найкоротший, але найважчий місяць. Позаду карнавал зимових свят, феєрія літа ще далеко, навіть весна поки що мовчить, та й зима вже облишила нагадувати про себе. Хіба що чорно-біла реальність контрасно окреслює самотні траєкторії людей, які хаотично і ненадовго перетинаються.

Якраз час вдивитися у себе. Розчути далекий голос чужої людини, яка, можливо, говорить саме тебе, яка, можливо, просить про допомогу, яка, можливо, переступила межу. Розчути у світовому ефірі власний голос, якого, можливо, раніше ти не розумів або ж не хотів слухати. Розрізнити голос людини соціальної та голос сумління і спробувати накласти їх в унісон.

Данський фільм «Винний» якраз про такий голос людини, яку потрібно почути та зрозуміти. Це один з найкращих прикладів терапії душі через мистецтво кіно.

Фільм розповідає історію, яка протікає у реальному часі, коли колишній поліцейський, а зараз оператор служби спасіння спілкується по телефону з жінкою, яка потрапила в біду.

За своєю формою «Винний» без перебільшення унікальний. Мінімалістична камерна драма, більш сувора, ніж театр, у дотриманні принципу єдності місця та дії, фактично монолог крупним планом – усі ці драматичні форми у такій єдності неможливо було уявити у просторі кіно раніше. Тому те що вдалося створити Густаву Меллеру можна сміливо називати кінорежисерським подвигом. Та відкриттям.

Вкрай складно означити, у чому ж унікальна заслуга цього фільму, яка втім безсумнівна. Духовна сповідь без священника, сеанс психотерапії без лікаря, монолог перед власним сумлінням чи підсвідома молитва перед Богом про прощення. Усе це і щось нове водночас. Можливо, це безмовне дзеркало, у яке ми вдивляємося на протязі дев’яноста хвилин екранного часу.

“Винний” належить до тієї рідкісної категорії фільмів, які за мінімалістською формою вміщують величезний світ емоцій і водночас утримують глядацьку увагу кожної секунди і до останньої секунди. Повірте, вам буде складно відірватися від екрану, на якому начебто і нічого не відбувається.

Фільм був визнаний кращим у Данії та змагався за Оскара у номінації кращий іноземний фільм. Зважаючи на великі кінематографічні традиції цієї маленької скандинавської країни дебют режисера можна вважати більш ніж вдалим. А головна роль для актора Якоба Седергрена, можливо, стане найголовнішою роллю у його кар’єрі.

Олег Яськів

,