«Якщо ви не відчуєте приємного жаху під час перегляду „Вікна у двір“ ущипніть себе — скоріш за все ви вже мертві» — дотепно стверджував один з рекламних слоганів цього великого фільму.

Щодо жаху, то на сьогодні, у час спецефектів це, мабуть, перебільшення, але друге твердження щодо того хто не відчує насолоду від цього фільму, буде ближчим до правди.

Якби там не було, але еталонний зразок саспенсу у кіно — а йдеться про відчуття наростаючої тривоги і хвилювання — був продемонстрований саме у цьому фільмі. Відтоді і до сьогодні Альфред Гічкок залишається неперевершеним майстром напружених трилерів, в яких основою є не демонстрація жахів, а розгортання внутрішньої психологічної драми та неконтрольованого хвилювання. Саме тому всупереч стереотипам, Гічкок зняв лише декілька фільмів, які можна вважати класичними фільмами жахів. Решта ж – це чудові драми з неймовірно інтригуючим і непередбачливим сюжетом.

«Вікно у двір» — насамперед драма, яка використовує непереборну схильність людини до підглядання. Підглядання за чужими історіями (щасливими або трагічними), за чужим добробутом (кращим або гіршим, ніж власний), за чужими спальнями зі скелетами та інтимностями, за успіхами і невдачами чужих кар’єр, та й багато за чим іншим. Навіть саме кіно – це квінтесенція нашого бажання підглядати.

Сюжетна історія фільму дає нам чудову нагоду підглядати за життями різних людей, розрізняючи їх лише за скупими графічними контурами і натомість залишаючи величезний простір для фантазій та роздумів. «Вікно у двір» — не просто гарний заголовок, а спосіб комунікації зі світом, який пропонує фільм. Перед нами окремі вікна, багато окремих вікон чужих квартир, за якими відбувається інше, незбагненне, і через це привабливе життя. Ми не можемо чути слів і тим більше думок інших, переважно незнайомих людей, але зате бачимо їхні жести, їхні силуети і навіть лінії поглядів. Ми можемо здогадуватись, а інколи просто фантазувати про їхні почуття, бажання та мрії, можемо співчувати та співрадіти, захоплюватись та зневажати. Тобто, творити власну версію зовнішнього, не нашого світу. Тобто, ставати деміургами незбагненного життя, його письменниками та режисерами, поетами та композиторами, навіть якщо не напишемо жодного слова чи ноти.

Саме такий ракурс уваги, саме такий сценарний прийом, саме таке елегантне запрошення глядача стати співтворцем реальності інших, у першу чергу і принесли славу цьому фільму. Але навіть цього було б недостатньо, що піднести його на саму вершину кінематографічного Олімпу.

Навіть серед кращих фільмів класика «Вікно у двір» виділяється своєю кінематографічною довершеністю. Насолоду приносять буквально всі його складові: глибокі і дотепні водночас діалоги, прекрасний сценарій, який дійсно тримає у приємній напрузі увесь екранний час, чудова гра акторів – оскароносного Джеймса Стюарта та однієї з найкрасивіших блондинок не лише в історії кіно, але й світського вищого світу, Грейс Келлі, майбутньої княгині Монако. Гічкок справді любив блондинок і у всіх ключових фільмах віддавав головні ролі (і тим самим виводив у топ-зірки) саме білявим акторкам. Але перед усім він шукав і розкривав таланти і тому його робота з акторами стала еталонним прикладом для майбутніх поколінь режисерів. Джеймс Стюарт також по-своєму унікальний актор в багатій на таланти історії Голівуду. Він не лише зіграв у двох найвідоміших фільмах Гічкока («Вікні у двір» та «Запамороченні»), але також виявився справжнім громадянином та чоловіком, піднявшись під час другої світової війни від рядового добровольця до чину бригадного генерала.

Сценарій фільму створено за мотивами роману Корнела Вулріча, американського письменника, якого можна вважати творцем естетики нуару в кіно та літературі. І хоча саме у цьому романі, як і у фільмі, небагато візуальних ознак класичного кіно-нуару, проте атмосфера – а добрий нуар це в першу чергу тривожна атмосфера – , виявляє глибоку когерентність «Вікна» до цієї естетики.

Для багатьох стане несподіваним відкриттям тонке почуття гумору Альфреда Гічкока. Саме «Вікно у двір» розвіє стереотипи про нього як автора виключно “фільмів жахів”. Відтак, насолода від смакування діалогами, рівнозначно глибокими та іронічними, немов рідкісна спеція, підсилюватиме смак від перегляду.

Зайвим є наголошувати, що фільм навічно увійшов у топ найкращих фільмів за версією IMDB, а Американським інститутом кіномистецтва визнаний одним з кращих детективів і трилерів в історії кіно. «Вікно у двір» дало потужні творчі імпульси, які вийшли поза межі кіно. Під його впливом Кортасар написав важливу новелу «Слина диявола», яка лягла в основу культового фільму Антоніоні «Фотозбільшення». Саме цей фільм неодноразово цитували великі режисера Френсіс Копола, Брайан де Пальма та неперевершені брати Коени.  

Словом, варто зупинитись у розмові про цей шедевр, щоб не написати замість короткого есею цілу монографію. Давайте подивимося. І навіть не пробуйте щипати себе, якщо не відчуєте приємного хвилювання під час перегляду :) …

Олег Яськів

Альфред Гічкок, американське кіно, Грейс Келлі, класика кіно, саспенс, трилер